15 грудня минулого року Україна отримала Томос. Відтоді українська церква перейшла на новий етап свого розвитку. Що ж ми маємо зараз? Переоформлення документів, укладення нових статутів, перереєстрація релігійних громад і численні конфлікти прихожан. Невже такою має бути єдина помісна церква?

ОДА без слів

Провідний український релігієзнавець, завідувач відділу філософії та історії релігії відділення релігієзнавства інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України Людмила Филипович каже, що цим документом приведено у відповідність несправедливий стан, у якому перебували мільйони українських православних віруючих.

«Сьогодні у нас є документ, який підтверджує нашу канонічність, нашу легітимність, і сьогодні православні можуть абсолютно спокійно жити і відчувати себе членами цієї великої православної родини церков», – акцентує вона.

З Томосом Україна отримала духовну незалежність, але разом з цим збільшилася кількість проблем у створенні помісної церкви в Україні. Численні конфлікти не дозволяють громадянам вільно молитися у своїй церкві, як раніше. До прикладу, у селі Похівка, що на Богородчанщині, громада прийняла рішення приєднатися до Православної церкви України. Втім прихильники Московського патріархату не захотіли віддати свій Домініканський собор (котрий належить громаді Московського патріархату) для богослужінь нової православної церкви.

Зауважимо, що відразу після зборів необхідно зареєструвати нову громаду, але цього так і не відбулося. Оскільки, як переконує адвокат Мирослава Аннюк, управління культури, національностей і релігій Івано-Франківської ОДА ще не зареєструвало жодної нової релігійної громади…

На жаль, у самому управлінні таку інформацію ані підтвердили, ані спростували. Від коментарів відмовляється і начальник управління Володимир Федорак, і його заступниця Тетяна Лапка. А у відповіді на запит чиновники тільки підтвердили, що нічого не реєстрували. Аргументують тим, що зараз тільки готують відповідне розпорядження.

Об’єднатися складно

Новий закон, який впорядковує перехід і реєстрацію релігійних громад, уже чинний. Верховна Рада прийняла його ще 17 січня 2019 року. Згідно із ним, щоб зареєструвати релігійну громаду, повнолітні громадяни в кількості не менше 10 осіб подають до облдержадміністрації заяву та статут.

У статут громада вносить відомості про утворення організації, обрання керівників, найменування об’єднання, протокол загальних зборів віруючих. Також в облдержадміністрацію необхідно подати копію документа про право власності чи користування приміщенням.

Адвокат Мирослава Аннюк наголошує, що рішення про зміну підлеглості ухвалюються не менш ніж двома третинами членів релігійної громади, в іншому випадку збори вважаються недійсними і за громадою залишається право не перереєстровуватися. Новоутворена релігійна громада має право обрати нового священика, з яким укладають договір про співпрацю.

Священик має належати до ПЦУ. Проте далеко не всі отці Московського чи навіть Київського патріархатів мають бажання вступати до помісної церкви. «Православні священики, які належали до Московського патріархату, у розмовах зі мною кажуть, що тривалий час вони говорили риторикою релігійного центру, що розміщений в Москві. А тепер їм треба ті самі речі говорити риторикою, уже відцентрованою Києвом. Тобто як з «русского мира» перейти в український світ? Це складно, не всі виявляють бажання, тому виникають конфлікти», – ділиться своїми міркуваннями старший співробітник відділення релігієзнавства інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України Оксана Горкуша.

Зрештою, і сам голова ПЦУ митрополит Епіфаній не може з’ясувати стосунки з патріархом Філаретом. Останній як чинний предстоятель УПЦ Київського патріархату не запросив митрополита на “урочисте молитовне спілкування” в пам’ять про священномученика Макарія 14 травня, при тому, що запрошення одержали усі єпископи ПЦУ. Епіфаній натомість заявив, що Філарет, намагаючись юридично визнати УПЦ КП, загрожує становленню ПЦУ. Принаймні у площині закону. Адже Православна церква України містить в собі три церковні гілки: Українську православну церкву Київського патріархату, Українську автокефальну православну церкву, Українську православну церкву Московського патріархату. Тобто УПЦ КП є складовою ПЦУ.

Не повторити шлях УПЦ МП

Ще одним немалим внеском у розбрат церков є закон про перейменування храмів. У законі йдеться про те, що релігійна організація, яка безпосередньо або як складова частина релігійної організації, керівний центр якої розташований на території держави-агресора, зобов’язана у своїй назві відображати належність до держави та організації, куди вона входить, з можливим додаванням слів “в Україні” або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Щоб добровільно перейменувати релігійну організацію, Верховна Рада дала два місяці. Якщо ж релігійні організації не виконають норму закону, то їхня реєстрація повинна бути скасована і вони мають заново подати документи. Тобто Українська православна церква Московського патріархату повинна була додати до своєї назви слово «російська» (РПЦ) і тоді надалі могла би продовжувати богослужіння. Проте представники УПЦ (МП) подали позов до Окружного адміністративного суду Києва з проханням не змінювати назву. Суд позов задовольнив.

Рішення суду хтось підтримує, інші – обурюються. Мовляв, є новий закон і його треба дотримуватися. Прихильники все-таки нагадують основну мету законопроекту «Про підлеглість…»: держава не має права втручатися у релігійне життя громадян чи якось впливати на їхнє волевиявлення.

Останнім невирішеним та болючим питанням є право власності на майно. Згідно із законом, майно залишається за релігійною громадою, каже адвокат Мирослава Аннюк. Наразі в Україні немає жодного храму Московського патріархату, оскільки, згідно з чинним законодавством, право власності на майно, зокрема храми, визнається тільки за громадами, парафіями, братствами, монастирями, але не за церквою загалом. «Якщо конфлікти у цьому плані виникають, то лише всередині громади», – констатує адвокат.

Релігієзнавці вважають, що безконфліктний перехід з однієї церкви до іншої неможливий. Але кожен випадок індивідуальний. Десь, мабуть, працювали особисті амбіції чи необізнаність, десь – залякування та, можливо, підкуп.

«Київський патріархат і автокефальна православна церква 25 років прагнули бути такими, як Українська православна церква Московського патріархату. А тепер перед ними стоїть зовсім інше завдання: як не стати такими, як Московський патріархат. Дуже бояться оці новостворені приєднані громади повторити шлях УПЦ МП, – вважає Людмила Филипович. – ПЦУ має на меті охристиянізувати парафіян. Бо православні переважно обрядовірні, для них важливо двічі прийти у храм: на Різдво і на Великдень. Цього замало, треба жити відповідно до заповідей. А вони для всіх однакові».

Христина ДИЧАКОВСЬКА