Переселенцю-волонтеру погрожують невідомі

Відомого волонтера з Луганщини Сергія Попова, який вже кілька років проживає в Івано-Франківську, залякують невідомі. Почалися погрози із записки на дверях квартири, продовжилися есемескою і навіть намаганням підірвати авто. Чоловік конкретних підозр не має, але впевнений: все це через земельні ділянки, які його організація вибиває для переселенців.

Сім’я Сергія Попова приїхала до Франківська в 2015 році. Вирішили осісти на Прикарпатті, бо тут було найгірше, порівняно з іншими західними областями, організоване питання потоків гуманітарної допомоги з Європи. До того Попов з товаришами зуміли налагодити таку співпрацю у Львові, де організували табір для переселенців.

«У Франківську зупинилися в товаришів, вони поїхали за кордон і залишили нам ключі від квартири», – розповідає Попов. Одразу після приїзду він почав займатися захистом прав переселенців на місці під крилом власної благодійної організації.

Ми зустрічаємося з волонтером у приміщенні, де повно гуманітарної допомоги. У вихідний, вільний від роботи день, Попов намагається хоч чимось допомогти своїм землякам та іншим людям, які були змушені покинути домівки на сході України.

«У переселенців є лише одна суттєва проблема – житло. Все інше ми можемо самі. Якщо житла держава не виділяє, то ми вирішили скористатися своїм правом і отримати клаптик землі. Знайшли кілька земельних ділянок у приміських селах Івано-Франківська і почали за них боротьбу», – розповідає він.

Попов підкреслює, що земля не потрібна їм просто для галочки чи у спадок, а на ній вони планують за власні й донорські кошти збудувати поселення для переселенців. Один з проектів екомістечка навіть отримав ствердження донорського фінансування з Європи. Однак для його реалізації потрібна чимала земельна ділянка.

«Пригадую, як у 2015 році ще Яценюк виступав з промовою, що в Україну прийшли кошти для переселенців, а регіони не мають проектів для їх реалізації. Ми й подумали: чому б не подати проект екопоселення на цю програму. Потім почалося, як завжди в нас, перекидання від міністерства до міністерства і відписки по колу. Ідею на певний час заморозили, адже вирішили спершу зосередитися на земельній ділянці під неї», – пояснює Сергій Попов.

Великі й вільні, на перший погляд, землі знайшли у приміських Угорниках, Підлужжі й Підпечарах. Та, як згодом виявилося, вони формально належать дослідному інституту чи його дочірній організації.

«В Угорниках знайшли неінвентаризовану земельну ділянку на 60 га. У Держгеокадастрі нам пояснили, що ця земля – власність держави і належить дослідному інституту, який є структурою Національної академії аграрних наук (НААН). Можливо, якби це сказали іншим, вони б залишили це питання на такому етапі, а ми подумали: чому це державна земля належно не оформлена, і пустилися в боротьбу», – продовжує переселенець.

Відтак були походи в архів, десятки запитів до суду і сотні відписок від державних установ. «В суді запитували оригінали рішень 1994 року, за якими нібито цю землю передали аграрній академії, але їх там не знайшлося», – стверджує Попов. Він не розуміє: якщо сільська рада така тверда в переконанні, що землі – державні, то чому в 2007 році роздала 450 таких земельних ділянок у приватну власність? «Виходять, подвійні стандарти», – каже волонтер.

У минулому номері газети ми висвітлювали історію, що також стосувалася земель НААН, які в іншому приміському селі – Микитинцях – все ж виділили селянам. Але потім прокуратура оголосила рішення сільради неправомірним і подала на всіх власників земельних ділянок до суду.

«Перед тим, як зв’язатися з судовими процесами, наша організація подала до сільської ради Угорників клопотання від 80-ти переселенців про виділення землі. Взяли лише перші заяви, загалом в організації їх – близько 500. Й отримали відмову з дивним формулюванням: нібито цей інститут не юридично, а формально користується ділянками», – розповідає Попов.

Найбільше, що тоді обурило волонтера, – це слова одного з депутатів сільради. «Депутат Атаманчук (так розумію, брат сільського голови) сказав, що проти виділення нам будь-яких ділянок, адже не хоче, аби ми тут будували «руський мір», – каже переселенець.

Паралельно ці ж землі хотіли отримати атовці. Але їм також, за словами Попова, було відмовлено.

Поки в різних організаціях переселенці намагалися з’ясувати істинний статус земель, у 2017 році стосовно них була проведена перевірка, результати якої наразі оскаржуються в суді. «Спочатку в Держгеокадастрі нам відмовляли у видачі її результатів, але через різні заяви до Кабміну ми таки добилися свого. Як виявилося, з 360 га земель НАНУ, які розміщені на території Угорницької сільради, залишилося лише 280 га, й актів передачі по цій різниці немає», – наголошує Сергій Попов.

Загалом у той період вони, як каже волонтер, ставили багато питань й отримали дзвінок від атовців. «Представник міської асоціації учасників АТО Василь Андріїв захотів поспілкуватися з моїм колегою. На тій зустрічі нам дали зрозуміти, що начебто поведінка наша не є коректною і не зовсім етично, коли отримають землі переселенці, а не атовці», – коротко переказує суть розмови волонтер. Він припускає, що поскаржитися атовцям могли в сільраді.

Василь Андріїв підтверджує, що таке спілкування було: «Говорили на предмет того, що вони колективно подали заяву на землі, на які ми подалися. Наша організація, перш за все, апелює моральними принципами. Вважаємо, що спершу право на землю повинні мати воїни АТО. Вони ж тоді пояснювали, що, згідно з законом, можуть претендувати на ті землі. Якщо вони вважають, що мають право на землю на противагу сім’ям загиблих – нам немає про що говорити. З землею у приміській зоні взагалі дуже складно. Скільки разів ми виїжджали в Павлівку, Дем’янів Лаз тощо, демонстрували, що землі там роздаються родичам чи на підставних осіб, і нічого не було зроблено. Загалом мені дивно, коли п’ять здорових чоловіків розповідають, які вони бідні й нещасні, не мають землі й житла, замість того, щоб захищати своє на Сході».

За словами Попова, це була перша і єдина їхня зустріч з міськими атовцями. Відбулася вона досить давно, тому в теперішніх погрозах йому та родині він їхню руку не вбачає.

Залякування волонтера почалися цього місяця. Спершу на дверях квартири, де живе Попов з сім’єю, залишили записку з «проханням» повернутися додому. «Це було 3 вересня. На папірці, який прикріпили до дверей, написали: в цій квартирі живе луганська наволоч – геть з української землі», – згадує Попов. Свідків цього випадку не було, тому й патрульні приїздити на виклик не стали, а порадили написати заяву у найближчому відділку поліції.

За кілька днів волонтер отримав смс з невідомого номера: «Пам’ятаєш вівторок? Збирай речі. Забирайся геть з нашої землі. Патріоти України». А за тиждень намагалися підірвати авто, яким користується його дружина: розбили скло і кинули гранату. У поліції ж порадили змінити номерний знак, адже машина – на луганській реєстрації. Проте Попов упевнений, що річ не в номерному знаку, а в його позиції боротися за землю до кінця.

Підозр щодо конкретних осіб переселенець не має. Адже судові позови його організація подала і на сільську раду, і на управління Держгеокадастру, і на дослідну станцію, яка нібито формально володіє цими землями.

«Я розумію, що місто розростатиметься в бік Тисмениці й ціна цих земель зростатиме», – каже Попов. І зазначає, що найбільше його вразив не вчинок невідомих осіб, а реакція людей у соцмережах після того, як про записку на дверях його квартири вийшли новини у місцевих інтернет-ЗМІ.

«Скільки було негативу і бруду! Закиди, чому я не воюю на Сході. Купа звинувачень на моїй власній сторінці у Фейсбуці. Я зрозумів: коли ти тут працюєш, всі жаліють тебе, мовляв, втратили житло, роботу, друзів, тобі подають руку. А коли ти починаєш відстоювати свої права і щось вимагати, що по закону тобі належить і стосується місцевої громади, то тут ти – ворог».

До речі, те, що він не воює, Сергій Попов пояснив нам станом здоров’я. Він з дитинства є інвалідом зору і бачить лише на 10%.

P.S. Згідно із статистичними даними, на обліку департаменту соцполітики Івано-Франківської міськради перебуває 2040 внутрішньопереміщених осіб. В області їх кількість сягає 3565 осіб.

Юлія КАНЮС