Режисери: Леслі Хедланд, Джемі Беббіт, Наташа Лионн

У ролях: Наташа Лионн, Чарлі Барнетт, Юл Васкес, Елізабет Ешлі, Даша Поланко

Рудоволоса гейм-дизайнер з російським іменем Надя їде на вечірку на свою честь. Їй вже 36, її давно ніхто не вчить, як жити, тому живе вона собі на втіху. Затягнувшись дивним ізраїльським косяком, вона йде займатися сексом з неприємним професором літератури, а потім вирушає в нічну одіссею на пошуки зниклого кота. Тут її й наздоганяє смерть у вигляді яскраво-жовтого таксі. Ошелешена дівчина відразу відкриває очі напроти дзеркала в туалеті на вечірці на її честь і під пісню «Gotta Get Up» Харрі Нільссона намагається зрозуміти, що відбувається. Потім знову вмирає, відкриває очі напроти дзеркала в туалеті на вечірці на її честь і під пісню «Gotta Get Up» Харрі Нильссона знову намагається зрозуміти, що в біса коїться.

Зазвичай розмови про новий хіт Netflix супроводжуються дивним порівнянням виконавиці головної ролі з Аллою Борисівною і очевидною згадкою «Дня бабака» («Життя матрьошки» навіть вийшов за день до справжнього Дня бабака). Якщо від пошуку подібності хочеться в подиві почухати голову, то про концепт тимчасової петлі варто поговорити докладніше. За 26 років життя комедії Гарольда Раміса схожий наратив використовували, здається, всі, кому не ліньки: від серіалів на кшталт «Доктор Хто» і «Надприродне» до повнометражних фільмів «Вихідний код» і «Щасливий день смерті». Стрибок творців у ці хиткі піски без спроби реформування концепту став би справжньою смертю для серіалу. Вони викрутилися, додавши в «Матрьошку» другого героя, який переживає ті ж самі пригоди, і загальні наслідки постійних смертей. Спочатку гниють фрукти і в’януть квіти, потім пропадають речі і люди. Коригування на цей кшталт цікаві, але псують їх закони драматургії, через які частота пропаж і загальний хаос зростають акурат до фіналу сезону, хоча за перші серії героїня вмирає разів 50, не менше.

З такою кількістю смертей серіал міг би стати барвистим посібником «Тисяча і один спосіб померти в меланхолійному Нью-Йорку», якби не актриса Наташа Лионн. Її потужної харизми вистачає, щоби вдихнути в однотипні сцени з повторюваними діалогами… хм… життя. Правда, на інший рівень серіал виходить через біографію актриси: вона поборола залежність від героїну і лише недавно перезавантажила кар’єру в серіалі «Помаранчевий – новий чорний». Про подих смерті вона знає не з чуток, тому створення «Матрьошки» (сценарій до декількох епізодів і режисура фіналу) стало для неї чимось на зразок особистого хрестового походу.

Втім, серіал не обмежується самокопанням Лионн. Його легко вбудувати в низку недавніх хітів, які були домашнім лікарем для глядача, що сидить на дивані. У «Статевому дозріванні» ми обговорили інтимні проблеми, поговорили про кризу середнього віку в «Жартую», розглянули букет ментальних захворювань в «Маніяці» і згадали про дитячі травми в «Привиді будинку на пагорбі». «Життя матрьошки» бере на себе титанічну працю і зачіпає усі теми відразу, але робить це, здається, для галочки. Через розсіювання уваги творці не можуть зосередитися на одній темі і копнути в ній глибше від обов’язкового мінімуму. Суміш поверхневого психоаналізу і нової версії тимчасової петлі дасть свої плоди не відразу – розженеться серіал тільки у другій половині сезону. До цього моменту глядач розсмакує фільм, відкриваючи разом з героями одну матрьошку за одною, щоб наблизитися до грандіозного фіналу. В певний момент фігурки закінчаться, а остання виявиться бутафорною і порожньою. Буде прикро, але ж з матрьошками завжди так: все задоволення в процесі розбору, а не в результаті.

ФЕЛІНСЬКИЙ