“Зловив зубами міну”: як на Прикарпатті лікується боєць з Луганщини

  •  
    Смерть обходила його вісім разів, а нині 22-річний військовий каже, що як котик ЗСУ, він має ще одне життя в запасі.
     
    Денис Александрук родом з Луганщини, найстарший з шести дітей у сім’ї. У 2019 році добровільно пішов служити за контрактом. У свої 20 він був у зоні АТО (ООС), а на початок широкомасштабного вторгнення ніс службу в Новомихайлівці Донецької області, розповідають на сторінці ОКЛ
     

     

    Перший бій

    “Перший бій ми приймали, маючи боєкомплект на пів години бою. І то тільки “стрілкотня”. Кулемет Дегтярьова, який часто клинило. За 20 хвилин ми знищили дві БМП, танк і одну вантажівку з піхотою. Решта розвернулися і поїхали назад”, – згадує Денис.
     
    Перебуваючи в обласній клінічній лікарні на місії американських хірургів Face the Future, військовослужбовець каже, що майже чотири роки воював без поранень, бо “фартовий”, і позивний у нього – “Сталкер”. Але врешті таки “зловив зубами міну”.
     
    Це сталося у ніч перед зміною. Денис розповідає, що служив у підрозділі ПЗРК, і як тільки вони мінялися на позиції, постійно йшов дощ. А в цей день не було ні хмаринки. І він відчув, що “діло паскудне”.
     
    “Цього разу заїхали ми на два кілометри вперед, розгрузились, вже зібралися йти, повертаю голову, бачу якийсь спалах, тільки встигаю крикнути: “Вихід!” – і тут же прихід. Пацанів не бачу дим ой-йо-йой! Андрюха, командир відділення, схопив мене, бо я єдиний, хто стояв на ногах після приходу, і повів за собою в підвал. Нас заїжджало тоді десять, залишилось живими двоє-троє”.
     
    У підвалі, потроху приходячи до тями, Денис почав “на автоматі” замотувати рани хлопцям, себе замотувати, бо побачив, що кров з руки тече, а відтак з ноги… За хвилю зрозумів, що нічого сказати не може: йому вирвало частину щелепи і вивернуло губу. Один уламок пройшов через горло… При цьому хлопець весь час допомагав побратимам, допоки його не почало “виключати”. Йшов мінометний вогонь, тому евакуювали їх майже через три години.
     
    “Шкода пацанів… Там був дядько, Білоус Євген, 25 років віддав армії і так по-дурному загинув. Просто через зміну місця зустрічі”, – додає Денис.

     

    Завжди до кінця

    Каже, що найважче в його пораненні те, що частину щелепи вирвало осколками і зубів майже не залишилося. Також було поранення шиї і переламані шийні хребці, осколкова рана руки і поранення ноги з роздробленням кісток стопи. Є струс головного мозку та серйозна контузія.

    Американські хірурги на місії сказали йому, що він на диво сильний, міцний хлопець, яких вони ще не бачили. Денис підтверджує, що має сильну волю: “Я завжди йду до кінця. Я – вольовий. Навіть якщо помру, все одно буду йти до кінця! “.
     
     
    Хлопець вважає, сильний характер йому сформували вітчим Олександр і… образа на рідного батька, який був “алкоголік і рідкісна мерзота”, а помер, коли Денисові було неповних 10. Вітчима, лише на якийсь десяток років старшого за себе, він називає батьком.
     
    “Мною дуже сильно рухає гнів і ненависть. І це мене спонукає йти далі, навіть якщо боляче, – пояснює Денис. – Зараз це гнів на москалів. Вони повбивали моїх побратимів, і я маю їм помститися. Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався, йшов далі, як би страшно і небезпечно не було”.
     
    До речі, більшу частину контузій хлопець отримав “на Білогорівці” (Луганщина). Їхні наслідки – головний біль і флешбеки. Коли лягає спати, перед очима проноситься мерехтіння таке, як від вибуху. І щоб це пройшло, потрібно багато часу. Також він погано реагує на фотоспалахи, різні свисти тощо. А ще його дратують люди, які задають “глупі питання” на кшталт “ти получав сто тисяч, куди їх дівав?”
     
    Про ліквідацію загарбників військовий говорить так:
     
    “Я вважаю, що вбивав звірів, тварин. Я їх за людей не вважаю. Вони тупі і зомбовані. Першого танкіста, якого ми зловили, спитали, чого вони сюди прийшли, то він відповів, як по шаблону: “Унічтожать неонацистов, защіщать мірноє насєлєніє”.
     
    Водночас, на його думку, там є і “реально розумні – ті, хто справді не хоче воювати”. Деякі здаються в український полон. Та загалом, він каже, що вони “бухають страшно” і багато серед них наркоманів.

     

    Не знайшов справедливості

    Денисова мама казала йому не йти на військову службу, але він хотів стати військовим. Хоча нині його погляди про армію інші, бо не побачив там дисципліни і не знайшов справедливості. Каже, що той, хто вміє підлизатися, має все, а хто реально працює 24/7, ще й буде винен. З його сім’ї, до речі, служили всі чоловіки. І батько (вітчим), який для нього є “і друг, і побратим, і командир”, і обидва брати (один, правда, в Нацгвардії). Батько і один брат також були поранені.
     
    Денис не бачить себе в цивільному житті після одужання і хотів би продовжувати військову кар’єру інструктором чи в ТЦК.
     
    “Воювати я вже не піду. З моїми травмами дуже довго не можна буде одягнути бронежилет, але піду на інструктора, вчитиму пацанів, щоб вони не вмирали в першому ж бою”, – ділиться він планами.
     
    З його досвіду, найстрашніше на війні – коли бачиш побратима, який помирає, а допомогти не можеш.
     
    “Наприклад, товариша поранило, а я був уже в окопі, – пояснює він. – Якби виліз його забирати, мене би також прибило. А це воєнною термінологією – “трата ресурсів”.
     
    При цьому він додає, що часто вдавалося допомогти пораненим, а одного разу рятував одночасно трьох: одного ніс на плечах, а двох інших тягнув за собою. І так зо два кілометри швидким бігом…
     
    Хлопець каже, що спогади про загиблих побратимів часто повертаються. В його телефоні – 23 номери, на які він вже ніколи не подзвонить. Це “ті, з ким починав, хто прикривав спину, допомагав, просто гарні пацани…”.
     
    Війна – це величезна біда, але на війні, за його словами, є справжні люди.
     
    “Тим людям ти можеш довіряти. В них можеш бути впевнений, що він тобі не збреше, що він не меркантильний. Там ти справді пізнаєш людину, якою вона є”, – переконаний військовий.
     
    Щодо справедливості в нашому суспільстві та досягнення миру Денис має рецепт: “Треба, щоби помінялася влада. Якщо ті, хто крадуть мільярдами, побувають на “нулі”. Якщо всіх з Верховної Ради відправити години на три на “нуль”, за 200 метрів від орків, війна закінчиться”.
     

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!