21-річний сапер Нікіта Флорецький приїхав до Івано-Франківська з окупованої Нової Каховки.

Нікіта Флорецький – сапер-оператор і сержант служби цивільного захисту ДСНС. Нещодавно повернувся з Херсонщини, де з командою працювали над розчищенням територій від боєприпасів, які залишили по собі російські військові.

«Після школи я хотів учитись на фахівця готельно-ресторанного бізнесу. Але тоді ще допомагав батьку працювати на підприємстві «Пожежний сервіс» і зрозумів, що цей фах мені більше до душі, – розповідає Укрінформ один з наймолодших українських рятувальників Нікіта Флорецький.

Каже, служба у рятувальному загоні стала його мрією. Аби досягти її, думав спочатку здобути фах радіотехніка, податись на строкову службу у військо і після неї стати рятувальником. Але почалось повномасштабне вторгнення.

«Батько тоді був у теробороні. Коли їхав із побратимами на захист Херсону, потрапив у ДТП – в’їхали у колону ворожої техніки. Йому довелось із поламаними ребрами кілька місяців відновлюватись удома, в лікарні вже було небезпечно», – пригадує Нікіта.

Тоді в його рідну Нову Каховку зайшли окупанти. Майже щодня велись активні обстріли, і його родина старалась триматись разом. У їхньому будинку жили 11 рідних людей. Щойно батьку Нікіти стало легше, усі вирішили виїжджати.

Здолавши чималий шлях, родина Нікіти приїхала до Івано-Франківська. Діти знали, що тут живуть єдині родичі на підконтрольній Україні території. На той час росіяни окупували майже всю Херсонщину.

Уже в Івано-Франківську 18-річний Нікіта вирішив одразу податися до військкомату, але батько зупинив. Мовляв, він захищатиме країну, а сину потрібно йти до мети.

«Перший рік я відходив від окупації. Пішов працювати офіціантом, аби триматись на плаву, але думка про рятувальний загін не відпускала. Вдалося адаптуватись у новому місті, вивчив його, маю друзів і знайомих. Тобто вже не було так самотньо, як одразу по приїзду. Чи важко було через мову? Та ні, я спершу думав, що у Франківську всі говорять лише літературною українською, а потім зрозумів, що є діалекти. З часом я навчився їх розуміти і вже тараторив упевнено», – усміхається рятувальник.

Щойно батько приїхав у першу відпустку, подався з Нікітою у відділ кадрів управління ДСНС, де йому запропонували відділення забезпечення життєдіяльності.

За рік роботи в ДСНС хлопець жодного разу не шкодував про свій вибір. Нещодавно повернувся з першої ротації у Херсонській області. Там сапери обстежували поля на предмет мінування та нерозірваних боєприпасів.

«Небезпечно, коли залишається вибухівка. Вона може здетонувати у будь-який момент. Тому ми піднімали дрони і опитували багато людей, чи не було ворожих сил біля цих територій. Часто при відході окупанти навмисно мінують, щоб зашкодити цивільним. Це ж росіяни, а в них не буває, щоб переймались за людей», – додає.

Зізнається, що на Прикарпатті йому понад усе подобаються гори, але він дуже сумує за морем і домівкою.

«Коли дивишся на поля Херсонщини, які зігріває сонце і обдуває степовий вітер, то це – неймовірні відчуття, що ти вдома. Я не міг надихатись того повітря. Попри розуміння, що війна триває, на душі було все ж спокійно. Хотів іще зробити фото біля стели «Херсонська область», але відклав на пізніше… Так, я розумію, що туди швидко не повернеться те життя, яке було раніше. Молодь ще скоро не приїде, але старші люди повертатимуться. Війна залишила великий відбиток на людях, на містах. Усюди багато розкиданих боєприпасів, країну роками потрібно буде розміновувати. Коли звільнять Лівобережжя, я хочу розміновувати свої рідні вулички у Новій Каховці», – додає рятувальник.

Нагадаємо, мешканці Добрянки на Вінниччині виступили проти поселення в їхньому селі евакуйованих з-під Покровська бабусь із десятками тварин.