Якось один мій добрий знайомий на мій черговий нервовий зрив, який я намагалася йому пояснити нескінченною війною, безкінечними похоронами, бездіяльністю влади, інертністю суспільства, сказав: «Дитинко, є ПТСР , а є ПМС. Головне не переплутати. Ти сама почала цим займатися, і це все лише твої особисті проблеми. Сама вибрала найнепопулярніші види діяльності». Докладніше >>

На своє 22-річчя Яна Зінкевич, легендарний комбат МБ «Госпітальєри», підкорила наймістичнішу вершину Карпат – Чорногору, або Піп Іван. Історики сперечаються щодо автентичності назви, а всі гуцули з великою повагою ставляться до людей, які змогли подолати надзвичайно складний маршрут. Яна – перша людина на інвалідному візку, яка змогла піднятися до обсерваторії і відчути велич Чорногори. Гори сили, де, за древніми переказами, народний улюбленець Олекса Довбуш поборов темну силу. Докладніше >>

Війна уміє говорити – своєю мовою. Вона промовляє розваленими стінами, вибитими очима-вікнами, покинутими розтяжками серед покалічених дерев, ямами після прильотів вище людського зросту – знову щось нове випробовують з російського боку. Здичавілими контуженими тваринами: «Може, краще б здохли, аніж так  жити!» Виживають тут тільки люди… Але ж якою ціною! Докладніше >>

Завжди намагаюся займати толерантну позицію до всього. До геїв, до ромів, до росіян. Знаю особисто дуже прикольних росіян, які абсолютно правильно розуміють, що відбувається, і нізащо не образяться зараз на мої слова. Сарказм важко приховати, а от зловтішатися над нещасним східним сусідом не маю ні часу, ні бажання. Вчора було дивовижне свято – День Росії. Там, «за поребриком», його охрестили «Днем в автозаках», відзначили його і в Україні – підтримкою опозиційних сил росіян. Докладніше >>

Доля може забрати в тебе здоров’я, вкрасти в тебе ноги, посадити на інвалідний візок. Але Бог ніколи не забере в тебе найдорожче –Душу, яку він подарував тобі назавжди і вдихнув у тебе при народженні, кусочок Себе, твої Крила. Він любить тебе настільки, наскільки ти любиш себе сам! Докладніше >>

А поки ми ще доїдаємо великодні паски, Донбас уже здригається від обстрілів. «Говоряща голова» військ самопроголошеної ЛДНР Басурін перед святами оголошував, що, мовляв, українські війська готуються обстріляти Авдіївку з метою звинуватити опісля війська ЛДНР (читай: російські). Чекати на картинку для російських телеканалів довго не довелося. Вуаля – маємо обстріляну з важкої зброї стару Авдіївку. Розвалені будинки, мирне населення в сльозах і вигуки: «За что нам Бог послал все это…» Докладніше >>

Відколи сива давнина народила філософів, вони сперечаються між собою, хто з-поміж них правіший: ідеалісти чи матеріалісти. Я б із задоволенням залізла в бочку до Діогена і потеревенила б на вічні і безкінечні теми… Але в моїй країні війна, в моєму світі війна. І пішов ти воювати за ідею чи за те, що в гаманець складається, – це лише питання внутрішньої мотивації. Докладніше >>

Пам’ятаєш, як колись? Передчуваєш весну через кожен пагінець, кожен котик вербовий, тепле сонце нагріває землю, і вона пріло пахне. Пробуджується. Посміхається спросоння підсніжниками, крокусами, калюжницями, кульбабки жовтими кутасиками заграють з тобою. Бувало, бачиш свіжу соковиту травинку і думаєш: яка ж вона на смак? Куштуєш… Хочеться жити. Гладити траву, нюхати землю. Око мліє від краси. Зелень і золото сонця… Докладніше >>

«У неміцних лавах Л-ДНР почалося тяжке похмілля. Одурманені пустими обіцянками близької «русской весны», «красивой жизни» і всіляких приємних бонусів у вигляді шалених бабок і статусів героїв-спасатєлів новостворених псевдореспублік, воєнізовані «шарікови» почали складати два плюс два, і ніфга у них не виходить з того, що картинно обіцяли браття з недалекої Росії! Навіть одноклітинні рівня «абирвалг» розуміють, що російські війська використовують по нас важку арту, ховаючись у жилих кварталах і знаючи, що у відповідь ми не стрілятимемо в цивільних. Докладніше >>

Свою назву місто отримало через гори червоного каміння, яке добувалося в місцевому кар’єрі для будівництва. Зараз тут уже нічого не будують, а червоний колір землі асоціюється тільки з кров’ю, пролитою за Україну. Госпітальєрська позиція з’явилася тут зовсім недавно. Буремне червоне місто ще з початку війни є однією з найгарячіших точок. Тому госпітальєрів прийняли тут радо. Докладніше >>

Колись розкішне курортне містечко на березі Азовського моря перетворилося на руїни. Коли йдеш по вулиці, будинки розгублено обертаються за тобою роззявленими пащами зруйнованих стін. Вітер носить чиїсь приватні фотографії, порвані, не потрібні нікому документи, пустка заглядає в саму душу. Всюди загрозливі надписи: «Заміновано». Та, власне, вулицями ніхто й не ходить – вони всі прострілюються ворожими снайперами, і ніхто там більше не живе, крім військових. Докладніше >>