Діана ПЕРНЕРОВСЬКА: «Мрій у мене – цілий блокнот»

Діана Пернеровська в арт-світі відома під іменем didikA. Народилася в Івано-Франківську 1979 року. Закінчила худграф, спеціальність – викладач малювання. У 21 рік народила доню, хапнула її в рюкзак і поїхала на острів Крит подивитися, як там живуть. Метою, за її словами, було не тупе заробляння грошей, а бажання вивчити тамтешню культуру, мову і традиції.

Збирала з грецькою родиною оливки, розмальовувала грецькі вази, розписувала ресторанчики і дитячі розважальні центри, навіть заправляла фури на маленькій заправці, коли вже зовсім було скрутно. Потім згадала, що вміє малювати, і засіла в майстерні. Робила виставки, жила за рахунок своїх картин. Останній рік працювала в дуже крутому магазині з цікавим одягом, де сорочки мали по п’ять рукавів, була стилістом на модних показах, потрапила в тусовку модників…

Прожила на Криті три роки, а потім поїхала до Києва з наміром стати в столиці відомим художником. «Але ніхто мене там не чекав, і я подалася до Франції», – розповідає Діана. Два роки вона провела в Парижі та в навколишніх містечках, на Лазурному березі. Як губка, ввібрала в себе той дух і повезла його до Франківська, де, як зрозуміла, «моє місце, мої люди, і тут я почуваюсь щасливою на всі сто».

У рідному місті Діана Пернеровська зайнялася організацією арт-ярмарку «Штефкова валіза», ідея якого якраз і народилася з того всього, що вона бачила у подорожах. Зокрема, щотижневі французькі арт-базарчики і навіть цілі містечка художників. «Штефкова валіза» – це платформа, де всі талановиті люди можуть продавати свої творіння, – пояснює свій задум Діана. – Блошиний ринок плюс гаражний розпродаж вкупі. Бо хочеться бачити, крім арту, ще й вінтажні речі і кльовий одяг з власного гардеробу. І смакоту якусь – вареннячка за прабабусиними рецептами, домашній хлібчик і т.д.».

 

– Проект «Штефкова валіза» – такий собі франківський аналог паризького блошиного ринку, скажімо. Чому саме цей напрямок?

Ну, можливо, не просто блошиного ринку, а міксу блошиного ринку з арт-базарчиком. Тому що, крім вінтажних речей, книг, вінілів, одягу з власного гардеробу, у нас можна продавати і живопис, і фотографії, і тюнінгований одяг та взуття, навіть їжу чи кімнатні рослини.

Такого дійства у місті немає. Є п’яний базар, є сувенірні крамнички, є галереї… А у нас можна побачити все і одразу. Ми хотіли створити це саме для тих таємних геніїв, які роблять щось цікаве у себе в майстерні і не мають де це все показати. Виявляється, у нас таких досить багато…

А ще це не просто купівля-продаж. Це туса, нові знайомства. Ми запрошуємо цікавих людей, які щогодини у вигляді міні-лекцій щось цікаве нам розповідають на сцені.

Трохи про саму назву «Штефкова валіза». Валіза – то дуже класний символ чогось нового, переїзду в нове місце, подорожей і повернення до рідного дому. А Штефко – то реальний персонаж. Ми всі його добре знаємо. Але хто це саме, нехай залишиться таємницею.

– Що дав перший досвід? Що ви не врахували в менталітеті франківчан, наприклад?

Ми з Мар’янкою Фесюк ніколи раніше не брали участі в організації жодних заходів, абсолютно не розуміли, як то все робиться і скільки займає часу. Тому ми щодня вчимось, можна сказати, на власних помилках. Навіть елементарні пошуки торгових наметів чи знайомство з дирекцією Бастіону, де зараз проходить «Штефкова валіза», перетворювалися на дуже смішні екстремальні пригоди…

Я реально захоплююсь організаторами великих фестів. Це неймовірна робота, непомітна простому люду. Важливо що? По-перше, не попадати з датою проведення на релігійні чи національні свята, по-друге, перерити всі ймовірні прогнози погоди, коли йдеться про подію на вулиці, а по-третє, не перетинатися з іншими цікавими дійствами в цей день. А з менталітетом франківчан все ОК!

Якщо говорити про наших учасників, то 99 відсотків задоволені всім, а один – трохи бурчить: то не продали нічого, то погода не та, то стійка для одягу хитається… Ми не можемо всього передбачити, і всі продавці повинні також розуміти якісь форс-мажорні ситуації. Ми надаємо всі умови, щоб вони себе показали. Ми зробили дуже доступний внесок за участь, особливо для тих, хто має своє обладнання для продажу. Ми стараємось зробити гарну рекламу нашого дійства, наскільки це можливо. Хтось з учасників активно робить репости і запрошує всіх своїх друзів на наше дійство, а хтось просто приходить на все готове і шукає у всьому мінуси…

А якщо говорити про гостей «Штефкової валізи» – вони чудові! Нас люблять і підтримують у всьому. Навіть добровільно допомагають в організаційних моментах.

– А як зреагували люди на заклик приносити речі? Що приносили, було щось унікальне?

Знаєш, дуже тепло зреагували. Навіть понаносили трохи того, чого в ідеалі ми чекали. Були вініли, був старий посуд, був навіть тюнінгований одяг, що мене дуже здивувало. Ми дуже-дуже-дуже впевнені у своїх силах. І знаємо, що все буде так, як ми і задумали. Багато талановитих учасників, цікаві гості і навіть гарна погода щомісяця на нашій події.

– Ви на цьому не заробляєте – для чого ви це робите? Чистий ідеалізм чи все-таки є якийсь далекий розрахунок?

Ми починали в маленькому приміщенні «Укртелекому», і наш проект називався раніше «Кольорова шафа». То була тема тільки по одягу та прикрасах. Ми вирішили взяти більшу площу і більше різних тем. Я це до того, що на початках ми не тільки не виходили на «нуль», а вкладали ще й свої кошти і виходили в конкретний «мінус». Тому, як не крути, то чистий ідеалізм. Коли з’явиться далекий чи близький розрахунок, я одразу тобі подзвоню і розповім (сміється).

– Що з речей ви не візьмете у «Валізу», а що, може, шукаєте такого, чому б були раді?

Категоричне «ні» – тотій базарщині з сімейними трусєлями, бабськими халатами й іграшками на батарейках, що так жахливо дзявкають. Також кожен учасник, який несе на нашу подію одяг з власного гардеробу, має розуміти, що його речі – це його лице, тому те, що вже давно потрібно було викинути, все-таки потрібно викинути. Навіть для благодійних боксів, які ми також маємо, негарно нести пошарпаний, брудний і дірявий одяг чи капці без підошви…

– Наскільки, на твою думку, арт-активізм активний у місті? Могла б навести якісь приклади того, що ти вважаєш важливим і цікавим?

Я реально захоплююсь усім, що робить галерея «ЧЕЧ». Також – арт-виставки на «Промприладі». А ще окремим пунктом – все-все, що відбувається на «Порто Франко». Це круто, це волосся дибки! Обожнюю цей фест!

– Поза тим у Франеку все помітнішим стає нове покоління митців, якісь напівандеграундні тусовки, тематичні вечірки і таке інше. Є якісь молоді «зірки», поки що непомітні на загал?

Мені дуже подобається твоя зрозуміла, гарна мова, без тотих дурнуватих новомодних словечок – «івентів» і «світшотів» з «воркшопами». Вечірки ніби були завжди, якщо я не помиляюсь, ще за часів «Химери». Загалом, все стає краще. Нове покоління митців – талановите. Є ті, хто робить якісне мистецтво і якісну музику.

– А як би ти окреслила арт-ситуацію в місті взагалі? Станіславський феномен живий чи вже у Вікіпедії?

Я не можу взяти на себе роль арт-експерта, реально. Бо не зробила ще чогось такого в мистецтві, чим можу пишатися, щоб назвати себе суперхудожником і говорити про такі важливі теми. От як створю, можемо ще раз зустрітися і окремо поговорити про арт-ситуацію і Станіславський феномен.

Чула не раз: «Йой, та то вже всі франківські художники спились…» Не спились! Є в нас арт, молодий і немолодий. Але він є, і все стає краще і краще. Якщо тре’ назвати імена, то мої фаворити сьогодні – Боринець і Самборський. Завтра може все змінитися.

– Насамкінець. Про що мрієш і чого боїшся?

Мрій у мене – цілий блокнот. Але якщо по нашій темі, то реально мрію, щоб «Штефкова валіза» жила і її любили. А чого боюся? Байдужості боюсь, людей з холодними очима і холодними серцями. Особливо, коли ці люди були тобі колись рідними. Все, більше нічого не боюсь.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!