Етикет у соцмережах, або Друзів обирають

Етикет – це набір писаних та неписаних правил поведінки, що усталився у певних колах. Перші правила етикету з’явилися в часи Відродження в Італії, а звідтіля поширилися Європою.

Етичні норми – простіше кажучи, прийнято/не прийнято – відрізняються не лише у різних країнах, але і в різних соціальних колах, товариствах, субкультурах тощо. Етикет потрібен там, де є людське спілкування у будь-яких його проявах, і покликаний зробити це спілкування комфортним та безпечним для усіх сторін.

Етикет залежить від культури та середовища, переважно він ситуативний. Хоча більшість його норм і правил вписуються в рамки цивілізованого спілкування і є самоочевидними. Розрізняють мовний, столовий, церемоніальний, дипломатичний, професійний (військовий, медичний, юридичний, сервісний і т.д.), релігійний, службовий, телефонний етикет тощо.

Із розвитком соцмереж – а це теж платформа для спілкування – все більше говорять про інформаційну гігієну та етикет поведінки у онлайн-спілкуванні. Це важливо, оскільки ми все більше часу проводимо у віртуальному просторі і тільки вчимося ним користуватися.  

Соцмережі на кожному кроці провокують користувачів повестися неетично. Розглянувши будь-яку полеміку у коментарях, наприклад, у Фейсбуці, можна прослідкувати певні тенденції, причому не важливо, що саме обговорюється – нова сукня попзірки, політична ситуація у країні чи фальсифікат масла.

Групи коментаторів різняться від «та нормальна у неї сукня» до «оце так вирядилася», від «куди котиться світ» до «от через таких, як ти». Більшість коментаторів найчастіше між собою не знайомі, але це не вадить їм робити висновки про людину за однією її реплікою чи фразою, вішати ярлики, ставити штампи, поливати брудом, лаяти… А оскільки в цей момент люди не бачать своїх співрозмовників і почуваються цілком безпечно (по писку точно ніхто не дасть), то дозволяють собі багато грубощів і образ, на які ніколи б не зважилися, якби подібна ситуація розгорталася десь в маршрутці чи в черзі до каси у супермаркеті.

Мабуть, дуже скоро якийсь модний блогер чи блогерка запустять у мережі онлайн-курс чи вебінар, де за гроші навчатиме правил етикету у Фейсбуці, Інстаграмі та численних месенджерах. А може, уже запустили. Не знаю. Втім, не претендуючи на експертність, поділюся кількома моментами соцмережного етикету, які очевидні на перший погляд. Настільки очевидні, що величезна кількість користувачів на них просто не зважає.

Отож:

  1. Сторінка у соцмережі – це також персональний простір. І правила співжиття в ньому такі ж, як і у просторі реальному. Як мінімум, заходячи у чийсь простір – дім, офіс, транспорт тощо, прийнято вітатися. Приходячи до когось у приватні повідомлення, також не вадило б це робити.
  2. Вкрай неетично надсилати іншим людям у приватні повідомлення посилання, якщо ви не написали бодай кілька слів про те, що це і чому ви вирішили, що адресат обов’язково має це прочитати або побачити. Чому ви вирішили, що людина повинна витратити час і гігабайти свого інтернету, аби подивитися це відео чи прочитати цю статтю? Напишіть: «Подивися це – мені здається, ти схожий на соліста цього гурту», або «Здається, ти цікавишся програмуванням? Ймовірно, тобі сподобається ця стаття». Не складно? Звісно ж, ні.
  3. КАПСЛОК, або ВИКОРИСТАННЯ ВЕЛИКИХ ЛІТЕР. Коли людина пише текст лише великими літерами, це сприймається як крик. Можливо, насправді людина всього лиш хотіла підкреслити значимість сказаного, а не кричати. Втім це не найкращий метод увиразнення.
  4. Спілкування в соціальній мережі – це літери і слова. А ще – крапки і коми. Це важливо. Так само, як вийти надвір у свіжому одязі чи повитирати взуття, заходячи у приміщення. Звісно, набираючи коментар чи повідомлення однією рукою на екрані телефона, висячи при цьому на поручні переповненого тролейбуса, дуже легко допуститися одруківок. Але завжди видно, чи людина просто випадково зачепила сусідню літеру (це не страшно, якщо тільки ви не писали ім’я «Юля» і не зачепили сусідню з «ю» літеру «б»), чи просто не дружить зі знаками пунктуації. Це справді зневага до співрозмовника.
  5. Листівки. ЛИСТІВКИ. Л И С Т І В К И!!! (Так, я кричу). Листівки у месенджер з нагоди усіх можливих і неможливих свят – це просто спамерство. Особливо, якщо ви з людиною ледь знайомі або взагалі не знайомі. Листівки дуже відволікають. Вони засмічують пам’ять смартфона. Вони застають адресатів у роумінгу чи в інших несприятливих обставинах. І замість того, щоб прочитати важливі повідомлення, люди змушені чекати, поки месенджер завантажить гори непотрібних картиночок. Вони не приносять радості, навіть якщо гарні та естетичні. Листівки можуть бути додатком до особистого привітання. Але ніколи не замінять його. Краще взагалі нікого не вітайте, ніж маєте вітати всіх підряд однаковими стандартними листівками.
  6. Ще раз про листівки. Є певна категорія користувачів інтернету, які просто не вміють інакше, ніж надіслати картинку. Хтось відчуває, що не може грамотно чи красиво писати, тож воліє надіслати щось уже готове. Хтось просто надто повільно друкує. Хтось погано бачить, і набирати тексти для нього складно. У будь-якому разі, якщо людина надіслала вам листівку, хай як недоречно і невчасно це було, це не привід для атаки.
  7. Теги – це позначення інших осіб у власних дописах чи фото. Користувачі соцмереж також дуже цим зловживають, тегаючи всіх підряд – і причетних, і непричетних. Скажімо, у свято Василя тегають у дописі всіх можливих і неможливих Василів і Василин. Знайомих і незнайомих, близьких і далеких. Нехороше це робити. От чесно. Просто повірте на слово.
  8. Голосові повідомлення – це дуже зручно. Особливо, коли їдеш за кермом чи маєш зайняті руки і писати не дуже випадає. Але подумайте і про адресата. Цілком ймовірно, що ця людина зараз перебуває в таких умовах, що просто не може послухати ваш начитаний ролик. Це може вплинути на час, через який ваша інформація потрапить до адресата. Візьміть це до уваги.

Ні, це не перелік правил нового етикету. Це такий собі витяг з особистого досвіду. А який ваш етичний кодекс у мережі?

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!