Безбар’єрність з перешкодами

Я їжджу велосипедом років із восьми. І востаннє падала з нього десь приблизно в тому ж віці. Не вміла гальмувати з гірки – їхала на татовій “Україні”, стоячи попід раму, різко крутонула педалі назад (Бо які там дискові гальма? Крутиш вперед –  їдеш. Крутиш назад –  гальмуєш.) Пригадуєте такий спосіб їзди? Мабуть, сьогодні я би Докладніше >>

Токсична благодійність: чого ви про неї не знали

Кожного разу, коли сайти-сміттярки постять чергову сенсацію про те, як якась блогерка-мільйонниця їздила на закупи в Емірати або святкувала день народження, в коментарях з’являються люди, які пишуть щось на зразок: «Та краще б вона за ті гроші…» і далі перелік всього, що за «ті гроші» можна було б зробити. Віддати «хлопчикам» (мене одну пересмикує, коли Докладніше >>

Взяти – і поїхати

Є такі дивовижні люди, які можуть спакувати дві валізи або один наплічник, чи взяти пакунок найнеобхіднішого, чи накидати чогось у багажник авто, зірватися з місця – і поїхати. На кілька днів або – назавжди. Залежно від ситуації. Вони не приймають рішення довго. У них це стається миттєво: а чи не поїхати мені/нам? І беруть та Докладніше >>

Пані, одягніть масочку!

З червоної одразу в жовту.  Гарно перестрибнули. Після показового локдауну раптом мало не за одну ніч все стає чудово, місто переходить з червоної зони в жовту, минаючи помаранчеву. Погода сприяє: спізніла весна теж раптом за одну ніч вирішує, що вона – літо, і на вихідні люди вириваються з помешкань, захоплюють кав’ярні і крамнички, поспішають скуповуватись, Докладніше >>

Як говорити з дитиною про втрату?

Останнім часом гортаю стрічку Facebook, і мені здається, що вона перетворилася на некролог. Стільки знайомих пішло за цей час… Клятий ковід…  Так, люди вмирають. Щодня вмирають. І не від ковіду єдиного, звісно. Мабуть, особисто я доросла вже до такого віку, коли у багатьох друзів помирають батьки… Кожна ця втрата – ножем по серцю. Хто наступний? Докладніше >>

Як я боялась літати 

Вперше в житті я летіла літаком, коли мені було два роки. Я, звісно, цього не пам’ятаю, але мені стільки разів переповіли цю сімейну історію, що знаю її до найменших подробиць. Отож, летіли ми з Івано-Франківська до Запоріжжя. Бо звідтіля годинку – і ми в моєї бабці. А якщо поїздом, то понад добу. От ми і Докладніше >>

Привілейований стамбулець

Він спокійно дивиться перед собою, знічев’я плавно переводить погляд убік, ледь повертає голову і застигає у вишуканій граційній байдужості. Його дуже мало хвилює метушня цього майже двотисячолітнього міста. Він стримано терпить спрямовані у свій бік погляди та камери смартфонів і дозволяє робити з собою селфі на тлі мармурової стіни 15-го століття. З почуттям власної гідності Докладніше >>

Випробування музшколою

Знаєте той анекдот? Каже вчитель скрипки своєму учневі: “Будеш погано поводитись – скажу твоїй мамі, що у тебе – талант!” У мене було майже, як в анекдоті. Хтось колись подарував мені крихітне дитяче фортепіано. Досі його пам’ятаю: червоний рояль на півтори октави, з кришкою, що піднімалась. Я тарабанила по ньому з ранку до ночі. І, Докладніше >>

Без нескінченних “якби”

Попередження! Описане нижче – мій особистий досвід. Такий, яким він є. Мій і тільки мій. Ділячись ним, я в жодному разі не хочу знецінити тих, у кого цей досвід інший. Разом із тим, сподіваюся на толерантність та розуміння.  Може, у тебе ніколи не виникало схожих думок. Може, ти зараз подумаєш: «Як так можна…» Ну от, Докладніше >>

Вони знають краще

Тобі 13. Ти хочеш рожеве волосся і сині тіні. А ще – чорні нігті. Але у мами інфаркт, вчителька каже в такому вигляді до школи не з’являтися, а тато – що ти йому більше не донька. В сльозах п’ять разів миєш ті злощасні коси (краще б їх зголити повністю), ховаєш у далеку шухлядку тіні (може, Докладніше >>

Туман проковтнув мою стежку…

Я щодня гуляю тут зі своїм собакою. Взад-вперед. Туди-сюди. Тут ходимо тільки ми: я і собака. Краєвид щоразу однаковий: шипшиновий кущ, дві берези, молодий дубок, тернові хащі, високий паркан – і назад у зворотному порядку. Хіба, може, листу на тому всьому щодня стає все менше, а шипшинові ягідки все більше морщаться і тьмяніють.  А сьогодні Докладніше >>

Де ветерани горять

На Покрову, у День захисника України, в одній із київських лікарень помер ветеран російсько- української війни Микола Микитенко. Ця смерть – одна із тисяч і тисяч, але особлива. 11 жовтня на Майдані у Києві він вчинив самоспалення на знак протесту проти політики президента Зеленського, а саме: розведення військ на лінії розмежування і повзучу окупацію Росії. Докладніше >>

Навіщо директору благодійного фонду зарплата?

Волонтер – людина, яка жертвує свій час, знання, досвід, працю на користь інших, не очікуючи за це винагороди. Хто такі волонтери, в Україні довідались не так давно і одразу ж склали собі стереотипне про них уявлення. «Ти ж волонтер» означає, що ти автоматично ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ допомагати 24 на 7, в кожній складній (або й не дуже) Докладніше >>

Подивіться у її очі

Ви дивилися колись в очі мами, яка лікує дитину? Не від застуди чи ангіни. А так по-справжньому лікує: все життя. Ви дивилися колись в очі мами дитини з інвалідністю чи важкою (часом невиліковною) хворобою? Вони особливі, очі такої мами. І хай пробачать мені чоловіки. Хай це звучатиме як дискримінація, але такі очі – тільки в Докладніше >>

Вибір і відповідальність: щепити – не щепити

Дуже особисте, болюче і пережите. Одразу зауважу: нижчеописане – мій особистий досвід. У вас він інший. Я ні до чого не закликаю, нікого не переконую. Ділюся тим, що пережила, усвідомлюючи відповідальність і наслідки. Адже тема – болюча, провокативна і, як кажуть у Фейсбуці, срачогенеруюча: вакцинація. Десь, мабуть, на початку двотисячних (може, раніше) виник потужний антивакцинаторський Докладніше >>

Вогник на плечі

Ви не мусите любити тварин. Ні, ну от чесно. Не мусите. Ви не мусите годувати вуличних приблуд, брати їх на перетримку чи лікувати. Зовсім не мусите їздити волонтером у притулок для бездомних цуциків чи оплачувати рахунки благодійного фонду, який виловлює бездомних чотирилапиків і прилаштовує їх у оселі. Ви навіть не мусите репостити заклики про прилаштування Докладніше >>

Стати супергероєм

Коли я була маленькою, то уявляла собі героїв-пожежників або військових. Моє покоління було не надто балуване анімаційними та художніми фільмами про суперменів, а Іванушки-дурачки з руско-совєцьких казок якось до героїв не дотягували. Котигорошки та вернидуби теж не дуже були в пошанівку. Тому герої мого часу – обов’язково у формі (пожежній чи військовій), з такими здоровенними Докладніше >>

На полюсах людськості 

Карантин змушує нас одягати маски на обличчя, але дуже гарно оголює душі. Це непросте випробування, і не всім вдасться пройти його, не втративши гідності.  Страх, власна неспроможність хоч якось вплинути на ситуацію, відчай, безвихідь провокують агресію. Навіть там, де її годі було очікувати.  Безкарність, до якої ми звикли роками, призводить до безвідповідальності. Бо “мені ж Докладніше >>

Де тонко – там рветься

Пізні ранки і затягнуті вечори, вагання і роздуми між тим, що приготувати чи яке вікно помити сьогодні ще раз, подивитися з дітьми сто сорок сьомий мультик чи шістнадцяту серію третього сезону серіалу, помити підлогу, помити підлогу, помити підлогу, помити підлогу… А як минає ваш карантин? Пишуть, що в Китаї зросла кількість розлучень. Люди надто довго Докладніше >>

Все просто

Є таке місце, де ви почуваєтеся в безпеці? Де це? Може, не «де», а «з ким»? Гарно бути немовлям: для відчуття безпеки просто достатньо почути голос мами і щоб вона взяла на ручки. Ну, або взагалі хтось взяв. Хтось дорослий і високий. Втім… Не всі немовлята мають таку розкіш. І я зараз не про сиріт.  Докладніше >>