Без нескінченних “якби”

Попередження! Описане нижче – мій особистий досвід. Такий, яким він є. Мій і тільки мій. Ділячись ним, я в жодному разі не хочу знецінити тих, у кого цей досвід інший. Разом із тим, сподіваюся на толерантність та розуміння.  Може, у тебе ніколи не виникало схожих думок. Може, ти зараз подумаєш: «Як так можна…» Ну от, Докладніше >>

Вони знають краще

Тобі 13. Ти хочеш рожеве волосся і сині тіні. А ще – чорні нігті. Але у мами інфаркт, вчителька каже в такому вигляді до школи не з’являтися, а тато – що ти йому більше не донька. В сльозах п’ять разів миєш ті злощасні коси (краще б їх зголити повністю), ховаєш у далеку шухлядку тіні (може, Докладніше >>

Туман проковтнув мою стежку…

Я щодня гуляю тут зі своїм собакою. Взад-вперед. Туди-сюди. Тут ходимо тільки ми: я і собака. Краєвид щоразу однаковий: шипшиновий кущ, дві берези, молодий дубок, тернові хащі, високий паркан – і назад у зворотному порядку. Хіба, може, листу на тому всьому щодня стає все менше, а шипшинові ягідки все більше морщаться і тьмяніють.  А сьогодні Докладніше >>

Де ветерани горять

На Покрову, у День захисника України, в одній із київських лікарень помер ветеран російсько- української війни Микола Микитенко. Ця смерть – одна із тисяч і тисяч, але особлива. 11 жовтня на Майдані у Києві він вчинив самоспалення на знак протесту проти політики президента Зеленського, а саме: розведення військ на лінії розмежування і повзучу окупацію Росії. Докладніше >>

Навіщо директору благодійного фонду зарплата?

Волонтер – людина, яка жертвує свій час, знання, досвід, працю на користь інших, не очікуючи за це винагороди. Хто такі волонтери, в Україні довідались не так давно і одразу ж склали собі стереотипне про них уявлення. «Ти ж волонтер» означає, що ти автоматично ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ допомагати 24 на 7, в кожній складній (або й не дуже) Докладніше >>

Подивіться у її очі

Ви дивилися колись в очі мами, яка лікує дитину? Не від застуди чи ангіни. А так по-справжньому лікує: все життя. Ви дивилися колись в очі мами дитини з інвалідністю чи важкою (часом невиліковною) хворобою? Вони особливі, очі такої мами. І хай пробачать мені чоловіки. Хай це звучатиме як дискримінація, але такі очі – тільки в Докладніше >>

Вибір і відповідальність: щепити – не щепити

Дуже особисте, болюче і пережите. Одразу зауважу: нижчеописане – мій особистий досвід. У вас він інший. Я ні до чого не закликаю, нікого не переконую. Ділюся тим, що пережила, усвідомлюючи відповідальність і наслідки. Адже тема – болюча, провокативна і, як кажуть у Фейсбуці, срачогенеруюча: вакцинація. Десь, мабуть, на початку двотисячних (може, раніше) виник потужний антивакцинаторський Докладніше >>

Вогник на плечі

Ви не мусите любити тварин. Ні, ну от чесно. Не мусите. Ви не мусите годувати вуличних приблуд, брати їх на перетримку чи лікувати. Зовсім не мусите їздити волонтером у притулок для бездомних цуциків чи оплачувати рахунки благодійного фонду, який виловлює бездомних чотирилапиків і прилаштовує їх у оселі. Ви навіть не мусите репостити заклики про прилаштування Докладніше >>

Стати супергероєм

Коли я була маленькою, то уявляла собі героїв-пожежників або військових. Моє покоління було не надто балуване анімаційними та художніми фільмами про суперменів, а Іванушки-дурачки з руско-совєцьких казок якось до героїв не дотягували. Котигорошки та вернидуби теж не дуже були в пошанівку. Тому герої мого часу – обов’язково у формі (пожежній чи військовій), з такими здоровенними Докладніше >>

На полюсах людськості 

Карантин змушує нас одягати маски на обличчя, але дуже гарно оголює душі. Це непросте випробування, і не всім вдасться пройти його, не втративши гідності.  Страх, власна неспроможність хоч якось вплинути на ситуацію, відчай, безвихідь провокують агресію. Навіть там, де її годі було очікувати.  Безкарність, до якої ми звикли роками, призводить до безвідповідальності. Бо “мені ж Докладніше >>

Де тонко – там рветься

Пізні ранки і затягнуті вечори, вагання і роздуми між тим, що приготувати чи яке вікно помити сьогодні ще раз, подивитися з дітьми сто сорок сьомий мультик чи шістнадцяту серію третього сезону серіалу, помити підлогу, помити підлогу, помити підлогу, помити підлогу… А як минає ваш карантин? Пишуть, що в Китаї зросла кількість розлучень. Люди надто довго Докладніше >>

Все просто

Є таке місце, де ви почуваєтеся в безпеці? Де це? Може, не «де», а «з ким»? Гарно бути немовлям: для відчуття безпеки просто достатньо почути голос мами і щоб вона взяла на ручки. Ну, або взагалі хтось взяв. Хтось дорослий і високий. Втім… Не всі немовлята мають таку розкіш. І я зараз не про сиріт.  Докладніше >>

Ми були малими на зріст

Нам здавалося, що та гора нескінченно висока. Ми дерлися на неї, хто навкарачки, хто на рівних ногах, шпортаючись і щоразу загрузаючи носом у кучугурах. А ще ж треба було тягти важенні здоровецькі ґринджоли, з якими їздилося по дрова ще літ 30 тому.  Ми дерлися на гору, реготали і пирхали, зсували на потилицю шапки, губили на Докладніше >>

Етикет у соцмережах, або Друзів обирають

Етикет – це набір писаних та неписаних правил поведінки, що усталився у певних колах. Перші правила етикету з’явилися в часи Відродження в Італії, а звідтіля поширилися Європою. Етичні норми – простіше кажучи, прийнято/не прийнято – відрізняються не лише у різних країнах, але і в різних соціальних колах, товариствах, субкультурах тощо. Етикет потрібен там, де є Докладніше >>

Нетолерантності блог

Так, знову про мову. Бо, хоч на хліб і не намажеш, але… Ні, от серйозно. «Це ж всього лише мова!» – кричать нам на кожному кроці толерантні наші друзі. Справді? Всього лише? Розкажіть це тим, хто у 1690 р. (!) накладав анафему на церковні книги, написані  староукраїнською. Тим, хто у 1720 р. виконував указ Петра Докладніше >>

Зірок на небі було більше, а мудаків на землі – не поменшало

Мені було років 15-16-17… На цім можна було б і завершити історію. Бо коли людина хоче оповісти щось, що трапилося 20 літ тому, то це вже, напевно, точно-преточно якась ностальгічна нудь. Спогади про юність, яка відшелестіла, і про те, що тоді й трава була зеленіша, а небо світилося вночі більшою кількістю зірок. Втім так. Про Докладніше >>

Не сховатися

У ХХІ столітті право на приватність скасовано. Його більше немає. Щоразу, коли ви в якійсь анкеті ставите “пташечку” в рядку “Даю згоду на обробку моїх персональних даних”, ви погоджуєтеся, що ваші контакти, місце перебування, ім’я, адреса надходять стороннім. Навіть якщо там стоїть *зобов’язуємося не передавати вашу інформацію третім особам, це аж ніяк не гарантує того, Докладніше >>

Звідки беруться громадські активісти?

Між двома способами мислення – “держава мені повинна” та “я сам і є держава” – суттєва різниця. З борсання в одвічній українській дилемі «хто кому держава» у нас з’явилося якесь абсолютно унікальне явище: громадські активісти по-українськи.  Звідки ж вони беруться, ті громадські активісти? Мені здається, з неспроможності або бездіяльності органів влади різних рівнів. Громадянське суспільство, Докладніше >>

Вона не закінчується

Я розкажу вам історію. Просто одну маленьку історію одного хлопчика. Таких історій – тисячі. Вона нічим не особлива. Тобто ні. Якраз особлива. Наскрізь особлива. Вона – повторюється. Вона – безкінечна. Йому було три рочки, коли почалася війна. Він цього не помітив. Бо коли тобі три рочки, ти навряд чи розумієш, що щось змінилося. Хіба відчуваєш Докладніше >>

Світло для незрячих

Маленька непоказна коробочка, встановлена на опорі світлофора, одноманітно тенькає, коли вмикається зелене світло для пішоходів. Ледь прискорюється, коли світло має от-от згаснути, і робить попереджувальний сигнал – «стоп!». Це доволі зручно. Особливо, якщо, стоячи на світлофорі, втикаєш в телефон (не робіть так!). Такі коробочки з’явилися у місті не так давно й далеко не на всіх переходах. Втім, іноді здається, що вони тенькали там завжди. Докладніше >>