Рак щитовидної залози: те, що варто знати

Точна причина розвитку раку щитовидної залози, як і всіх інших видів злоякісних новоутворень, на сьогодні невідома. Факторами ризику цієї патології є тривала недостатність йоду, дія іонізуючого випромінювання, порушення імунної відповіді. Не виключена і роль спадковості.  Докладніше >>

Як Станіслав міняли на соціалістичне місто

У наш час, коли кожний клаптик міської землі є потенційною зоною житлової забудови, коли з карти міста один за одним зникають промислові підприємства, читачам було б цікаво довідатися, а як розвивалося місто після Другої світової війни, яким його бачили тодішні нові господарі. У Державному архіві Івано-Франківської області ми віднайшли документи, які розкривають особливості прийняття та обговорення генерального плану розвитку Станіслава у повоєнний період. Докладніше >>

Заміж за тунісця: Кохання в країні жасмину

За 13 років подружнього життя у Тунісі прикарпатка Мар’яна Москалюк (Беребаі) пережила всяке: чорну депресію, злети і падіння в бізнесі… Але зрештою виграла щось дуже коштовне – щастя на березі моря, кохання із жасминовим ароматом і смачний кускус. Але який би не був красивий і комфортний Туніс, все ж дуже бракує українського повітря. Докладніше >>

Дяк

Верховинський говір, бездонна душа і сталева рука феноменального воїна – таким Василь Шлімкевич із позивним Дяк запам’ятався своїм побратимам. Він мав багато енергії, блокпост був не для нього. Мисливець, снайпер, розвідник. Цей боєць був воїном-одинаком і завжди знав трохи більше за інших – мав величезний бойовий досвід і тонку інтуїцію. А ще мав неймовірно добре серце – казав, що воює на Донбасі, аби молодих хлопців туди не брали, бо їм ще треба пожити. На фронті Дяк намагався ні з ким особливо не ставати близькими друзями – аби потім не було боляче від втрати. Докладніше >>

Диктатор ЗУНР

Цього разу розповімо про видатну постать в українській історії, громадсько-політичного і державного діяча Євгена Петрушевича. Йому довелося жити та працювати в непростий час здобуття українцями свого місця серед європейських народів, активної боротьби в несприятливій міжнародній ситуації та пошуку візії майбутнього рідного народу. Також поговоримо і про малознані факти біографії цієї людини в контексті нашої непростої української історії по обох берегах Збруча. Докладніше >>

Мобі Дік не здається: Як воїна АТО полюбила вся школа

31-літній прикарпатський розвідник батальйону «Крук» Андрій Гнип’юк, повернувшись із війни, зміг здійснити те, що мало кому під силу – заслужити любов дітей. Причому аж трьох сотень одразу – цілого ліцею. У знаменитому американському романі «Мобі Дік» перемога однойменного білого кита символізує велич та страх людини перед природою, що має незбагненні для людства сили, котрі не можна скорити. Саме тому Андрій і обрав собі такий позивний – Мобі Дік Докладніше >>

Вшанування пам’яті Патріарха Мстислава

Протягом усього 2018-го в Україні триватиме відзначення 120-літнього ювілею і 25-х роковин смерті славного сина українського народу Патріарха Мстислава (Скрипника), без якого важко уявити національну історію нашої церкви упродовж ХХ – початку ХХІ століття. Докладніше >>

Історія «Української Бесіди» у Станиславові

З другої половини ХІХ століття галичани значно активізують свої національні інституції. 1861 року на базі гуртка львівської інтелігенції «Молода муза» Юліан Лаврівський (у майбутньому віце-маршалок Галицького сейму, голова «Просвіти») заснував перше громадське культурно-освітнє товариство «Руська Бесіда». Згодом подібні товариства виникли у Станиславові, Перемишлі, Тернополі та інших містах. Вони утримували клуби, театральні групи, читальні зали і бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, присвячені Т. Шевченку, М. Шашкевичу, проводили зустрічі з гостями з Наддніпрянської України тощо. Товариства «Руська Бесіда», будучи осередками національно-культурного життя, сприяли піднесенню рівня освіти та культури, формуванню національної свідомості мешканців Галичини та Буковини. Докладніше >>

Галайчик

Так його називали друзі. Загибель 20-річного десантника з Городенківщини Андрія Галая не була марною. Він поліг у бою під Луганськом, прориваючи вороже кільце до аеропорту. Це дало можливість вивести з оточення більше 50 поранених десантників, у яких не було вже ні води, ні медикаментів. Перед боєм, передчуваючи свою смерть, сказав побратиму: «Ти поїдеш і скажеш моїй дівчині, що я її дуже кохав, та подаруєш великий букет ромашок». Докладніше >>

Заміж за чилійця: Як на іншій планеті

43-літня коломиянка Світлана Безручко вже звикла до землетрусів – для Чилі це буденне явище. У цій країні вона відчула себе унікальною не лише для коханого Рауля, але й для місцевих жителів. Тут небо безхмарне 320 днів на рік, магнолії цвітуть навіть узимку, а просто за вікном мигтить діючий вулкан. Подейкують, коли Бог створив Землю, то розділив усі природні багатства між країнами, а все, що лишилося, вкинув до того місця, де зараз Чилі. А це було усе найкраще: гори, пустеля, океан, айсберги, вулкани – справжнісінький рай. Принаймні таку легенду розповідають чилійці про свою батьківщину. Докладніше >>

Кривава Холмщина: «Дідуся забили в мене на очах»

Не мстити, а простити. Днями у польському селі Сагринь, що на Холмщині, президент України офіційно відкрив меморіал українцям, які колись там мешкали і загинули 10 березня 1944 року від рук підрозділів польського підпілля. На подію прибули багато родичів убитих, були навіть очевидці трагедії. Село Сагринь. Цвинтар. Одразу при вході десятки хрестів. Обвиті вузенькими блакитно-жовтими стрічечками. Всі хрести безіменні. Лише на єдиному, тому, що з самого краю, є фотографія і підпис: «Новосад Микола Федорович, 1882 – 1944». Докладніше >>

Коваль кує своє щастя: Як атовець на цивілці рятується улюбленою справою

32-річний прикарпатський атовець Тарас Борищак із позивним Коваль пробув на передовій 20 місяців. Повернувшись додому, рятується від післявоєнного стресу в… кузні. Улюблена справа стала найкращою реабілітацією після фронту. Боєць переконує, що взагалі не має часу на депресію. Докладніше >>

Через 100 років після війни

На Прикарпатті стане менше невідомих та занедбаних солдатських захоронень, що залишилися з минулих війн. Громадська організація «Поступовий гурт франківців» разом з польськими, угорськими та словацькими партнерами почала реалізацію проекту «Велика війна: поховання та історична пам’ять». Упродовж року вони збиратимуть інформацію про військові меморіали та місця солдатських поховань часів Першої світової і деякі впорядкують. Докладніше >>

«Рідна Школа» ім. Маркіяна Шашкевича

Рада Івано-Франківської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури ухвалила рішення про встановлення пам’ятної анотаційної дошки «Рідній Школі» ім. М. Шашкевича на фасаді будинку загальноосвітньої школи №7 (вул. Грушевського, 16). Це рішення підтримали члени ради обласної організації товариства. Після цього з клопотанням звернулися до міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа. Докладніше >>

Старець із Дори

Серед мальовничої карпатської природи, у колишньому селі Дора розташований греко-католицький монастир монахів-студитів Святого пророка Іллі. Від часу його заснування у 1935 році і дотепер до монастиря йдуть вірні на молитву та за порадою. Символом незламності духу у народній пам’яті мешканців гір залишився схиєромонах Павло (Петро, Порфирій) Чучман, який в роки «войовничого атеїзму» радянського періоду був надією спраглих Христа душ. Докладніше >>

Наввипередки зі смертю

Івано-франківський боєць Володимир Лисенчук не дожив 12 днів до свого 30-річчя. Цей воїн усе життя шукав небезпеки, наче змагався зі смертю. Вона таки здолала його наприкінці фатальної весни 2014-го на горі Карачун. Ще донедавна донечка Діана була переконана – ангелики забрали татка на небо, бо зараз у країні війна, але коли все скінчиться, вони його відпустять назад додому.  Докладніше >>

Дитина, яку дуже любить Бог

Прикарпатські волонтери опікуються хлопчиком із ДЦП, якого мама покинула самого в хаті і поїхала за кордон. Хворий підліток виявився непотрібним нікому, крім купки добрих активістів. Наразі дитині необхідно пройти черговий реабілітаційний курс – це дасть надію на те, що зрештою можна буде зупинити прогресування недуги. Докладніше >>

Пам’ять про Теофіла Меленя

«Чорносотенні націоналісти московські назвали змагання української суспільності до самостійного життя «мазепинством», а представителів цих змагань – «мазепинцями». Цю назву подиктувала нашим ворогам сліпа ненависть до всього, що українське – ненависть, якої вислів зв’язується з проклятим для них іменем вождя останньої збройної боротьби України за свободу» (Теофіл Мелень). Докладніше >>

Калуський «Список Шиндлера» – ІІІ

Заздалегідь зауважимо, що історія стосується знищення людей нацистами в м. Калуші під час Другої світової війни[1]. Мимоволі в ході опрацювання матеріалів кримінальної справи, де описані страхітливі злочини нацистів та їх поплічників, виникали аналогії з відомим фільмом про Голокост режисера Стівена Спілберга «Список Шиндлера». Але це і наша окрема історія, бо, як влучно написав патріарх українського письменства Юрій Андрухович, в цей період в Україні «розстріл перетворився на щось буденне, рутинне і, даруйте на слові, нормальне». Спробуємо описати епізоди жахливої людської трагедії, що розгорталася тоді в м. Калуші. Докладніше >>

Коли ти не такий, як усі: Боєць АТО готується написати особливу п’єсу

Артист. Це не тільки був його позивний на війні, але і головне життєве покликання. 45-літній івано-франківський боєць 92-ї механізованої бригади Дмитро Равх каже, що намагається нести людям світло і від того дуже кайфує. До війни керував аматорським театром у Харкові, де зривав овації, а після війни почав писати прозу – короткі історії з життя, які торкають душу. Планує не тільки видати збірку оповідань і написати особливу п’єсу, але й творити в кінорежисурі, адже його голова просто розривається від цікавих ідей. Ось тільки б ноги перестали німіти. Докладніше >>