Любов Романиця народилася в національно-свідомій патріотичній сім’ї Івана й Гафії Грималюків. Була 11-ю дитиною в багатодітній родині, де шанувалося Боже слово, любов до рідної мови й України. А свідчення цьому – заслання половини родини на Сибір, воїни в Українській Повстанській Армії й лавах УСС і активна сімейна просвітницька діяльність. Бабуся Любові Романиці Анна Грималюк була Докладніше >>
Чернелиця – колись містечко на Покутті, а нині селище міського типу, центр Чернелицької територіальної громади. Селище, яке манить своєю історією та зацікавлює туристів давніми архітектурними пам’ятками, зокрема руїнами Чернелицького замку – найбільшої східної фортеці Речі Посполитої, та костелом домініканців, який з’єднаний із замком підземним ходом. А також чернелицька земля, що цікаво, колиска батька та стрия Докладніше >>
Про те, як загинув її чоловік, розкажуть, коли війна закінчиться. Зараз не можна. Одне точно відомо – це була героїчна смерть у червні 2022-го на Херсонщині, вночі. Боєць свідомо пожертвував собою заради того, що вважав ціннішим за власне життя. На тому бойовому завданні він єдиний загинув. На похорон харків’янина Сергія Сисоєва з’їхалося купа люду. Сотні. Докладніше >>
Скромність, чуйність і відданість своїй справі. А ще позитив. Позитив у час важких воєнних буднів. Усе це про волонтерку Надію Тарнавську та її подруг-помічниць – Надію Іванків та харків’янку Світлану Шевченко, які з часу повномасштабного вторгнення північного ворога стали міцним тилом для наших захисників та внутрішньо переміщених осіб у Бурштині. В офісі пані Надії бойові Докладніше >>
Чорнобаївка, Лисичанськ, Краматорськ, Миколаїв, Харків, Охтирка, Чугуїв… Так склалося, що більшість волонтерської спільноти «Бойківчанка» – переселенці. Переважно жінки. Їх об’єднує бажання помогти, перемогти і швидше вернутися додому, пише «Галицький кореспондент». Кожна людина – своя доля. У тієї батько на війні загинув, в іншої хату розбомбили, хтось пережив жахи окупації, ще в когось чоловік зараз під Докладніше >>
Ось уже кілька місяців як в Івано-Франківську з’явився «Хаб «Ба і Ді – Маріуполь» – простір, де літні переселенці з Маріуполя гуртуються, аби вчитися і творити. А ще робити добрі справи. Наприклад, збирають гроші для сиріт чи в’яжуть шкарпетки для воїнів, пише «Галицький кореспондент». У хаб приходять раз або двічі на тиждень. Роблять багато різного: Докладніше >>
Херсон окупували на шостий день. Володимир Клюцевський, кандидат наук з державного управління, доцент ХДУ і ПНУ, виїхав із Херсонщини у липні 2022 року, не зміг виїхати одразу. Був пов’язаний із державною службою і доступом до таємних документів. Та все ж гостра потреба виїзду з’явилась тоді, коли російські військові почали тотальне впроваджування своїх правил життя та Докладніше >>
Рашків – невелике покутське село поблизу Городенки, яке славиться своїми вишивальними традиціями. Про це свідчить родина Галини Фернюк, де з покоління в покоління передається любов до українських орнаментів. Лише її мама Оксана Данилюк вишила своїй доньці сім сорочок, не враховуючи вишитих рушників, подушок, тканих верет і гуцульських килимів. Домашній ткацький верстат жінка опанувала сама. Шукала Докладніше >>
Із 12 квітня 2018 року в Івано-Франківську діє комунальна послуга «соціальне таксі», що стало ще однією новацією в підтримці міським самоврядуванням соціально незахищених жителів міста. У місті на той час нараховувалося близько 50 жителів, які їздили на гемодіаліз, 240 — незрячих і 365 пересувалися на візках. Усі вони гостро потребували спеціального транспортного обслуговування. Отож уже Докладніше >>
Поряд з нашими мужніми захисниками, медиками та волонтерами військові капелани також сміливо тримають оборону – духовну. А на війні, як відомо, головне – міцний дух. Їхню працю важко переоцінити – військові душпастирі зміцнюють воїнів словом, в радості з ними радіють та розділяють їхнє горе. Священнослужитель Михайло Возняк з Незвиська, що на Городенківщині, на фронті з Докладніше >>
Чортовець – колись полікультурне село, де, крім українців, проживали євреї та поляки, має славну й цікаву історію. Це земля, яка народила світові не лише чимало відомих постатей, а й має ще свою самобутню візитівку – Сербен. Цьому великодньому, свого роду ритуальному, танцю, який виконують винятково чоловіки, в Україні немає аналогів. У цьому й унікальність Чортівця. Докладніше >>
Буряк, морква, капуста, цибуля, часник, перець, сіль, цукор, зелень, томатна паста… За пів року переселенка з Херсону Юля Ястребова нагодувала своїм домашнім борщем сотні бійців на передовій. Якщо дуже точно, то це 230 упаковок сухого борщу, з яких наварили 1610 літрів, тобто 5366 порцій, пише “Галицький кореспондент“. Все робить у себе на кухні. Зазвичай вночі Докладніше >>
Шлях стати військовим і віддано обороняти рідну землю від московської навали в Андрія Дармограя зі села Далешового, що на Городенківщині, був сповнений внутрішньої боротьби, адже ще в юності вирішив, що присвятить свій чудовий голос Богові та стане священником. Але Революція Гідності, а відтак АТО й повномасштабна війна відтермінували ці плани. Капітан мінометної батареї третього механізованого Докладніше >>
Коли торік наприкінці березня Наталя Ольхова втекла від окупації у Франківськ, то найперше, що зробила, розібравши сумки, – це пішла до пам’ятника Бандері. Стала поруч, поклала руку на серце і так сфотографувалася. Виклала ту світлину в фейсбуці. «Що з тобою зробили там у Франківську?» – писали земляки з Маріуполя, але саме ті, які лишилися, щоб Докладніше >>
Разом із селом Чортовець Городницю вважають овочевою «столицею» Городенківщини. Бо тут плекають чималі врожаї овочів та фруктів. Та крім того, це славне село на берегах Дністра зберігає цікаву історію та красується мальовничими краєвидами. А щирі мешканці завжди раді допомогти. Одна з таких – Маріанна Карп’як-Кучмей, яка зголосилася розповісти «Галицькому кореспондентові» трагічну історію своєї родини та Докладніше >>
Михайла Глаговича можна назвати залізним лікарем. Він пройшов шлях від санітара до завідувача хірургічного відділення в обласній дитячій клінічній лікарні. Кандидат наук, доцент кафедри дитячої хірургії та пропедевтики педіатрії Івано-Франківського медичного університету. Коли в 2014 році московити на Сході України розв’язали війну, Михайло Глагович спершу відгукнувся бути волонтером. Але врешті таки вирішив стати військовим лікарем. Потрапив Докладніше >>
«Вони захищають нас, а нам треба гідно зустріти їх після перемоги», – каже керівник благодійного фонду «Франко Опір» Володимир Рожнов. Волонтери фонду збирають гроші на добру справу – створюють у селі Пороги, що на Богородчанщині, реабілітаційний центр для ветеранів української армії. На ділянці площею 0,7 га хочуть облаштувати простір, де воїни отримають психологічну підтримку, зможуть Докладніше >>
Репужинці – невеличке село на березі Дністра, яке має свою самобутню історію. Оригінальні українські традиції, давні співанки й молитви – люди все бережуть, як зіницю ока. У Дубківській бібліотеці, де працює уродженка Репужинців Ганна Борковська – наче в музеї. У ньому зберігаються її родинні реліквії: вишите весільне вбрання батьків, бабусі й дідуся, прабабусі та прапрабабусі. Докладніше >>
«Бог і Україна – понад усе», – це було основне кредо для сім’ї Йосипа Гладковського, в якого народилося четверо патріотів-синів: Михайло, Володимир, Іван та Микола. Четверо синів і чотири поламані долі, за якими стоїть кровожерливе НКВС не без участі українських колаборантів-зрадників. Внучка Йосипа Гладковського Ольга Форділь, мешканка Верховини, повідала «Галицькому кореспондентові» історію свого батька Михайла Докладніше >>
Спогади дитинства – найсолодші. Вони – наче солодкий еліксир, які час від часу повертають нас у минуле. Спогади журналістки обласного телебачення «Галичина» Галини Філіпової торкаються рідного села Незвисько, що на Городенківщині. Саме на берегах Дністра минали її літні та зимові канікули. Сценарій вертепу незмінний 70 років Та особливими є спогади Галини Філіпової про «Царів». Так Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює