28-літній іванофранківець Ігор Романчук працює програмістом, вивчає іноземні мови, гасає на велосипеді, пише вірші, відвідує християнські спільноти, бере участь у благодійних проектах, закінчив фотошколу, літав на параплані, об’їздив мало не всю Україну і ще чи не півсвіту. І байдуже, що хлопець народився зі складною недугою – ДЦП. Хвороба його ніколи не лякала і жодного разу не змусила опустити руки. Навпаки, амбіції іванофранківця ллються через край.

«Не вважаю, що я чимось відрізняюся від інших, – каже Ігор. – Принаймні намагаюся робити все, аби не відрізнятися. Трохи важко доводилося в дитинстві, адже бували різні діти. Але, незважаючи ні на що, я вчився інтегруватися. Вважаю, досить непогано вдалося».

На жаль, чимало людей з обмеженими можливостями замикаються не лише вдома, але, що найгірше, в собі. «Це їхній вибір. Я так жити не хочу», – впевнено відповідає Ігор. Хлопець переконує, що головне в житті – ніколи не здаватися. Він пригадує, колись у дитинстві дуже хотів, як решта однолітків, кататися на велосипеді, але через недугу було дуже важко навчитися. Проте Ігор пробував, сотні разів падав і знову пробував. Тепер він вправно їздить навіть на довгі дистанції.

Ще під час навчання в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу Ігор проходив практику в одній з місцевих ІТ-компаній. Після завершення вишу керівництво фірми запросило його офіційно стати членом команди. Так Ігор почав створювати програми для мобільних телефонів і вважає це заняття доволі творчим процесом. Працює хлопець лише половину робочого дня – тіло починає боліти від сидячої роботи.

Потім, як правило, бере участь у зустрічах різних християнських спільнот. Полюбляє переглядати фільми в «Християнському кінотеатрі», що діє при Катехитичному центрі УГКЦ.

Час від часу Ігор Романчук їздить із волонтерами на Снятинщину в Залучанський дитячий будинок-інтернат, де мешкають діти й молоді особи з найскладнішими фізичними та психічними вадами, від яких відмовилися батьки. Там Ігор уже став позаштатним фотографом. Тим паче не так давно хлопець закінчив фотошколу. Щоправда, спершу було дуже важко, адже тремор заважав вправлятися з фотоапаратом. Але Ігор дуже хотів і дуже старався. І зрештою у нього все чудово вдалося. Однією зі своїх найкращих світлин вважає випадково зазнимковану веселку, яка сама ж одного ранку зазирнула у шибку Ігоревої домівки. Нещодавно він навіть створив сторінку у Facebook, де розмістив власні роботи і пропонує свої послуги фотографа.

Перший вірш Ігор написав у 9-літньому віці, це була патріотична присвята Батьківщині. Коли він був студентом, його письменницький талант знайшов вихід у любовній ліриці. Іванофранківець зізнається, що на таке творче зрушення його надихнула одна красива муза. Всі свої ліричні міркування хлопець виклав у збірці «Симфонія життя», примірники якої отримали відвідувачі одного з благодійних концертів в Івано-Франківську кілька років тому.

Що ще хотів би спробувати невгамовний і наполегливий Ігор Романчук? «Напевно, навчитися пірнати, – замислено каже хлопець. – А ще мрію знайти свою половинку і одружитися. Я б залюбки став батьком донечки та сина».

Наталя МОСТОВА