Культ особи: Віктор Лесів

Цієї зими Віктора Лесіва часто можна було зустріти на ковзанці біля івано-франківської ратуші, де він був інструктором, допомагаючи дітлахам зробити перші кроки на льоду. При цьому він легко  визначав, чи зможе дитина одразу стати на ковзани, чи для цього доведеться докласти зусиль. Каже, що від віку підопічного це не залежить. Скажімо, він навіть ставив на ковзани свою маленьку внучку, яка ще й добре ходити не вміє.

«Перший раз вона трохи боялась, бачила довкола багато людей і плакала. А вдруге вже дивилася із захватом, коли я її возив. Коли брав на руки, то ногами брикалася, бо знову хотіла на лід», – сміється пан Віктор.

Віктор Лесів захопився ковзанами ще в дитинстві. Він бачив, як на озері біля рідного села Отинії (Коломийський район) старші хлопці грають хокей, і захотів так само. Коли його другові на Миколая подарували ковзани, то брав їх у нього покататись. Потім хресна позичила йому ковзани своїх дітей, які з них виросли. Сказала, що може носити, поки ті не знадобляться внукам. Так пан Віктор і навчився кататися на ковзанах.

Лише у п’ятому класі Віктор придбав собі власні. Ковзани в Радянському Союзі були дорогі, коштували близько 75 рублів, це була ледь не ціла зарплата. Та хлопець знайшов вихід – пішов колядувати разом із товаришем, хоч і не можна було цього робити в ті часи. Співали гарно, бо обоє вчилися музиці. Лесів грав на трубі, його друг – на акордеоні. Заробили десь 60 рублів. Потім мама ще трохи доклала.

«На ті гроші друг собі купив ключку, а я ковзани. Так і почали грати вуличний хокей», – згадує пан Віктор.

Грали хлопці на озері. Не раз навіть втікали з уроків, аби зайвий раз стати на лід. Згодом заради нової пристрасті Віктор навіть музику залишив. Але втілити свою мрію стати хокеїстом йому не вдалося. На Івано-Франківщині тоді не було майданчиків, де можна було б професійно займатись хокеєм.

У той час, коли в Івано-Франківську відкрилася льодова арена, пан Віктор уже відслужив строкову службу в армії, одружився і виховував сина. Тоді він вирішив допомогти Лесіву-молодшому стати  професійним хокеїстом.

Та й Лесів-старший теж не полишив захоплення ковзанами. У рідному селі він став одним із ініціаторів облаштування “льодової арени” під відкритим небом. Ковзанку облаштували на озері, і працює вона тільки взимку, коли вода замерзає. Біля ковзанки є навіть вуличне освітлення.

«Коли є мороз, то на 19 годину ми збираємось, включаємо світло і граємо навіть до опівночі. На ковзанку приходить багато людей: і з Отинії, і з Угорників. Одного разу їх було стільки, що ми переживали, щоб лід не проломився», – каже пан Віктор.

Ковзанка доступна будь-кому, всіх тут запрошують і чекають. Чоловік наголошує, що на їхньому озері безпечно. Воно невелике і мілке, тож годиться для тренувань. Головне, щоб були відповідні погодні умови. Оскільки цьогоріч зима тепла, то покататись вдалося лише кілька разів.

Крім того, пан Віктор займається ремонтом хокейного інвентарю. До нього зі всієї України присилають рукавиці, екіпіровку, ковзани та ключки. Робить він все, що потрібно, скарг на його роботу ніколи не надходило.

Людмила ОЛЕНЮК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!