Коли наша держава опинилась у небезпеці та потребувала захисту, вони відгукнулися першими. Без вагань, без зайвих запитань та нарікань хлопці майже без зброї на давно застарілій бронетехніці пішли стримувати одну із найсильніших армій світу, що має ядерну зброю та величезний бюджет. На цій війні за незалежність України вони загинули, залишивши сиротами дітей та батьків. Ми поцікавились, як же держава, за яку наші військовослужбовці віддали своє життя, віддячує своїм героям та їхнім сім’ям, зокрема в Коломиї.

Отже, згідно із законодавством, сім’ям загиблих під час проведення АТО військовослужбовців призначається одноразова грошова допомога у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму. Це, за сьогоднішніми мірками, 609 тис. гривень. Розмір такої допомоги не залежить від того, яке військовослужбовець мав звання, посаду або вислугу років, а також від виду військової служби, яку він проходив: строкову, контрактну або за мобілізацією. Виплата одноразової допомоги проводиться обласними військовими комісаріатами рівними частинами членам сім’ї та батькам загиблого. Крім одноразової грошової допомоги, за розпорядженням уряду сім’ям героїв повинні також надати квартиру, пенсії та різного роду пільги, а органи місцевого самоврядування обіцяли виділити земельні ділянки для будівництва житла чи ведення сільського господарства. От ми і поцікавились, як держава виконує свої зобов’язання перед сім’ями загиблих героїв із Коломийщини.

За час проведення АТО на сході загинуло 13 бійців з Коломиї та Коломийського району. Серед них семеро військовослужбовців ЗСУ, четверо співробітників міліції, вояк Нацгвардії та доброволець із батальйону «Донбас». Як повідомили нам у Коломийському військкоматі, на сьогодні з шести сімей загиблих армійців чотири вже отримали і грошову допомогу, і квартири. Їм також призначені пенсії. Справа ще двох сімей – Руслана Свирида, який помер вже у Коломиї під час відпустки, та підполковника, спецназівця Сергія Лисенка – як кажуть, в процесі.

У випадку з Сергієм Лисенком, як пояснюють у військкоматі, труднощі виникають через те, що дружина та син підполковника зараз мешкають в окупованому Криму. Тож у Міністерстві оборони думають, як в цьому разі правильно вчинити. Крім того, тут є ще один не зовсім приємний момент. Буквально перед самим відправленням в зону АТО підполковник Лисенко, військовослужбовець 3-го полку спецоперацій, отримав квартиру в Кіровограді, де дислокується його полк. Однак після його смерті у серпні минулого року цю квартиру було опечатано і фактично відібрано. Батьки загиблого хочуть, щоб ця квартира дісталась сину підполковника, а міська влада Кіровограда каже, що це була лише службова квартира. От довкола цього і точаться зараз суперечки. Але, як запевняють військові чиновники, цю проблему обов’язково вирішать і свої зобов’язання перед сім’єю героя виконають.

Сім’ї загиблих співробітників МВС та Нацгвардії також вже отримали одноразову грошову компенсацію, крім того, їм призначено пенсії. А от обіцянка Коломийської міськради надати сім’ям загиблих земельні ділянки поки що так і залишається обіцянкою.

Що стосується добровольця Дмитра Кабалюка з села Великий Ключів, тут ситуація інша. Дмитро пішов на війну добровольцем у червні минулого року. Служив у батальйоні «Донбас», де був командиром мінометної батареї. Загинув 29 серпня під Іловайськом. З цього часу минуло вже більше, ніж півроку, а сім’я загиблого від держави не отримала ще ні копійки. Як повідомила нам мати загиблого пані Марія, сім’я всі необхідні довідки, підтвердження, навіть аналізи ДНК зробила, документи подала. Однак досі їм нічого не перерахували. Спочатку обіцяли зробити це на початку квітня, тепер кажуть після Великодня – на початку травня. Напишіть про це, попросила жінка, нехай люди знають, як держава дбає про своїх захисників. Єдина допомога, яку отримала родина Кабалюка, – це 15 тисяч від Коломийської районної влади та 25 – від обласної. Частина цих коштів пішла на встановлення пам’ятника герою. Допомагає також і громада Великого Ключева.

Труднощі з отриманням компенсації від держави має не лише сім’я добровольця. Судячи з усього, це тенденція. Десятки, а то й сотні родин загиблих у зоні АТО добровольців не можуть отримати допомогу від держави, за яку вони віддали своє життя. Це ганебно, тому що мало б бути навпаки.

Віктор ФІТЬО

 

Читайте також:

Танк пройшовся долею солдата

Шматок землі і два раби: Чи отримають бійці обіцяні земельні ділянки

«Воювати не хоче ніхто, але всі розуміють, що це необхідно»

Байдужість страшніша за ворожу кулю