Коли в листопаді Мар’яна Сурмачевська перечитувала книжку про Коко Шанель, їй запам’яталася обкладинка з проникливою фотографією знаменитості. Коко Шанель власне в тому ракурсі дуже нагадувала знайому перукарку Наталю, яку Мар’яна в житті бачила кілька разів.

Так у відомої професійної фотографині Мар’яни Сурмачевської виникла ідея розкрити внутрішній світ простих людей через образи знаменитостей, на які ті схожі ззовні. Але зовнішність – тільки привід. Адже Мар’яну як справжнього фотографа, що водночас мусить бути добрим психологом, більше цікавить внутрішній світ особистості.

Книжку Мар’яна прочитала за два дні, проймаючись постаттю Коко Шанель і «приміряючи» її на перукарку Оксану Токар. Порадившись із подругою та професійним художником по гриму Василиною Павлюк, Мар’яна вирішила, що це буде старт цілого проекту, адже багато людей не тільки ззовні нагадують знаменитостей, а й ототожнюють себе з ними за темпераментом та характером.

Тож дівчата за два дні організували першу фотозйомку, скрупульозно підбираючи одяг, допасовуючи найменшу деталь, вникаючи в те, якими були мода й інтер’єр у часи Коко Шанель. Василина гримувала, півтонами підкреслюючи окремі риси, емоції на обличчі дівчини. А Мар’яна професійно розкривала в ній образ сильної духом жінки в різних іпостасях і фіксувала його на фото.

Після Коко Шанель були Анджеліна Джолі, Елізабет Тейлор, Пол Маккартні, герої фільмів «Матриця», «Моя маленька принцеса», «Піаніст». Альтер-его відомих постатей у франківському повсякденні знаходилися не так легко. Спершу Мар’яна навіть написала в соцмережах, що шукає людей, схожих на знаменитостей. Зголошувалися багато молоді, яка себе асоціювала з сучасними поп-зірками, але зовнішній гламур, під яким був нуль особистості, авторці «неАкторів» нецікавий. Тож більшість персонажів для проекту пропонували друзі, які знали когось, хто «на когось» із відомих дуже схожий.

Кожній фотозйомці передував тривалий процес ознайомлення з образом, біографією культової особистості, її характером – Мар’яна дивилася відповідні фільми, перечитувала масу літератури, кілька тижнів наладовувалася енергетикою відповідної знаменитості. Після цього довго спілкувалася з людиною, яку фотографуватиме, адже чи не найважливіше було налагодити внутрішній зв’язок.

Кожен із «неАкторів» в образі знаменитості мав свою історію, що відповідними фотокадрами (понад 20) укладалася в певний сюжет, ніби кадри з фільму… Немає діалогів і реплік, є історія, передана настільки тонко, що все можна не лише зрозуміти, а й прочути.

У сумі – 300 фото. Під відповідну музику, здебільшого класичну, яку ретельно підбирала Мар’яна, вони у слайд-шоу будуть представлені на презентації у «ГостБарі» 28 травня. А кожен із таких слайд-фото-фільмів завершується авторським афоризмом Мар’яни Сурмачевської, яка ці образи найглибше прожила.

Проте не менш відповідальною, як фоторобота над проектом, – є й праця з гримом. Адже важливо, щоб за візажем було видно душу образу. Макіяж не тільки не повинен був перекривати образ, а й мав підкреслювати найтонші деталі, нюанси настрою, з чим перфектно впоралася Василина Павлюк, яка зуміла відтінити на обличчях відповідні емоції – «втому», «жіноче щастя», «розпач».

Усі образи «неакторів», крім Анджеліни Джолі, – постаті з минулого століття або ж герої культових фільмів. Однією із героїнь проекту стала і сама Василина, яка ототожнює свій внутрішній світ із Трініті з «Матриці».

В Анджеліну Джолі перевтілилася дуже схожа на неї медсестра з Коломиї Наталя Остапчук, яка 9 років професійно займається танцями. У фотоісторії поєдналася творча натура дівчини і зовнішня зіркова врода. Аби повністю розкрити на фото душу коломийської Джолі, Мар’яна в першій частині історії знімала її в рідних стінах танцювального залу. А зовнішній яскравий бік розкривала, стилізуючи під атмосферу фільму «Турист», у Львові – вулична фотозйомка, кадри з церкви Святих Павла і Петра, палацу Потоцьких.

Відтворити долю піаніста з однойменного фільму Романа Полянського було психологічно найважче – зізнається Мар’яна і додає, що готувалася до цієї зйомки два місяці. Два полюси життя творчої особистості Владислава Шпільмана, якого у фільмі грає Едрієн Броуді, – натхенний світанок творчого шляху та надлам людської душі під час війни. Тож, аби на повну передати розрив між митцем до і після краху ілюзій, довелося знімати двох «піаністів». У першій частині історії в образі молодого натхненного і закоханого музиканта виступає Діма Корбаков, який у житті є актором-аматором. Насправді, аби відзняти цей епізод, досить було знайти у будь-якому закладі Івано-Франківська рояль, адже місце як таке не є важливим, ідеться про інтер’єр й атмосферу, органічну образу. Тому цю частину історії знімали в музеї історії Коломиї. Натомість долю загубленого піаніста у вирі Другої світової відтворив відомий музикант із франківського гурту «Рура» Сергій Леонов. Аби глядач відчув зруйноване місто і руїни життя творчої особистості, Мар’яна знімала ці важкі сцени на закинутому заводі під Івано-Франківськом, використовуючи для повної вірогідності димові шашки і вогонь.

Оксана Деркач, юрист і митець, яка перевтілилася в Елізабет Тейлор, і в житті є яскравою і життєрадісною. Пол Маккартні, здається, ще за життя реінкарнувався в держслужбовця і відеографа Діму Борисенка – такий самий «підірваний» і життєствердний. Узагальнену ідею творчої особистості-модельєра на фотокамеру Мар’яни передав архітектор і художник Тарас Левицький. А дві сестрички Ліля і Соломія Фімляр перевтілилися в героїнь фільму «Моя  маленька принцеса».

Усе, необхідне для зйомок – елементи одягу, димові шашки, декорації, вартість дороги до Львова чи Коломиї, навіть кошт винайнятого готельного номера, де знімали франківську Елізабет Тейлор (адже саме в цьому номері було таке світло, яке відтворювало минуле століття, ­– каже фотограф) – оплачували авторки «неАкторів» і жодної копійки за надпрофесійну фотосесію не брали. Усе заради мистецтва.

Василина зазначає: «неАктори» – не бездумний проект, це проект із дуже глибокою передісторією, історією власне і післяісторією. І якщо Мар’яна відповідала за зміст, то Василина – за його «анатомію» і форму. Із гармонійного взаємодоповнення двох профі, які з півслова одна одну розуміли і надихали на нові ідеї, виник цікавий змістовний проект.

«неАктори» дають змогу по-новому прочитати звичайних людей довкола нас, яким не треба бути зірковими чи всесвітньовідомими, аби їх любили і бачили їхню красу, насамперед внутрішню, яка інколи в сто разів більша і цінніша за ту, зіркову акторську.

 

Наталя ТКАЧИК

Читайте також:

Національний одяг – цінний оберіг
«Золотий» Альтгамер і Франківськ: малюнок без кінця
Гуцульський світ крутився навколо вівці
Під двома вершинами Ельбрусу
Пізнання Китаю в ритмі танцю
«ОРКЕСТР БОБОВАТА» – поєднання стихії і професіоналізму
Там, де «душє на місци»…
ІКОНОМИСЛЯЧИЙ