Вони називають мистецький напрям, у якому працюють, «осучаснена старовина». Давні форми, матеріали і технології плюс сучасні технічні можливості художників, які працюють із керамікою. Антон і Богдан Микитюки роблять «живу» теракоту.

«Коник» і компанія

Глиняний посуд Микитюків – наче з давніх листівок і фотографій. Городенківські майстри відтворюють не тільки старовинний вигляд і декор керамічного кухонного начиння. Передовсім – його сутність. «Все, що ми робимо, – це покутська кераміка, – розповідає Богдан Микитюк. – Глиняний посуд, виготовлений за давніми технологіями гончарів Покуття. Свого часу ми їздили краєм, збирали зразки, розпитували старожилів. За допомогою батька Михайла Микитюка і відомого на Городенківщині етнографа Володимира Никифорука відтворювали особливості форм та декору ужиткової кераміки, характерні для нашого регіону. Поступово склалася творча концепція. Це – відродження, осучаснення і запровадження у вжиток глиняного посуду, створеного за старовинними технологіями місцевих гончарів. Дотримуємося правила: природна чистота матеріалу мусить бути поєднана із винятковістю кожного виробу. Що, власне, і було притаманне майстрам минулого».

Одна голова добре, але дві краще – це якраз про братів Микитюків. Старший Богдан і молодший Антон склали творчий тандем. І втягнули в роботу з керамікою всю родину. Кожен долучається, як може.

Антон – автор кожної посудини. Професійний гончар, має за плечима Косівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, спеціальність “художня кераміка”. Працює на гончарному крузі. Експериментує з формою. Богдан, професійний дизайнер після Львівської політехніки, відповідає за орнаментику і загальний декор. Два двоюрідні брати виконують оздоблення. Дружина Богдана презентує покутську кераміку Микитюків в Інтернеті, зокрема у соцмережах. Зрештою, всі жінки сім’ї випробовують творчі роботи братів на ужитковість. Куховарять у Микитюків переважно у керамічному посуді.

«Це Антон піднімав справу, – відзначає старший брат Богдан. – Ще в інституті постійно щось ліпив. Але викладачка зі спеціальності вважала його безперспективним і постійно ставила всім у приклад – як не треба робити. Антон на це не зважав. Одразу як закінчив, а це було два роки тому, зробив удома майстерню і сів до гончарного круга. Спочатку й домашні підсміювалися. Казали, що то гурток «Коник». Мовляв, ти ліпи, сину, ліпи, а там буде видно. Він собі й ліпив. Видно, що виходять цікаві речі, стало дуже скоро. І так само скоро всі «записалися» до гуртка «Коник». Пам’ятаю, як ми вивезли роботи на фестивальний ярмарок у Космачі. Там до нас підійшла викладачка з художньої кераміки – та, що мала в Косівському інституті особливий сентимент до брата. Розпитувала, хвалила. Купила кілька речей. А як дізналася, що то Антона Микитюка кераміка, на обличчі змінилася і швиденько з-перед наших очей забралася. Ну, ми їй вдячні – силу волі у брата виховала…»

«Жива» теракота

Брати працюють не тільки зі щоденним ужитковим посудом, але й із сувенірами, предметами декору, художніми керамічними панно. Але посуд є для них улюбленою роботою. Це відчувається, коли береш його в руки. «Від вінця до денця – творіння майстра, – Богдан показує симпатичний череватенький глечик. – Річ унікальна, бо рукотворна. Формуючи виріб, майстер вкладає в нього енергетику думок і почуттів. Наголошу – світлу енергетику. Хто хоч раз мав справу з гончарним кругом, знає: неможливо витягувати глечик, коли роздратований, у поганому настрої. Наш народ зберіг ці знання у прислів’ї: «Гончар – добра людина, бо у поганої горшки тріскають». В наш час ця властивість творчої праці гончаря – заспокоювати, приборкувати пристрасті, допомагати концентруватися – ефективно використовується в арттерапії та лікувальній педагогіці. Науково доведено, що робота з глиною позитивно впливає на психіку людини. Весь цей позитив ми намагаємося вкладати у свої роботи».

Головна позитивна властивість покутської кераміки братів Микитюків в тому, що вона – типова теракота. Так називають натуральний гончарний посуд із пористою структурою, не вкритий поливою. Вважається, що такий посуд «живий», що він, на відміну від начиння з іншого матеріалу, «дихає». Справді, натуральна кераміка має особливі, тільки їй притаманні, властивості. Під час приготування страв спочатку вбирає вологу, а потім поступово її повертає. Тому їжа в керамічних посудинах не пригоряє. Сіль та цукор не відволожуються. Молоко протягом кількох діб не кисне. Варення та соління не пліснявіють. Свіжий хліб довго не черствіє, не «цвіте».

Плюс терморегуляція. «Жива» кераміка тривалий час зберігає температуру продуктів. Знаючи це, наші бабці влітку тримали квас і молоко у глиняних глечиках – ті зберігали напої прохолодними. Якщо ж у керамічний глек налити гарячі чай чи каву, вони кілька годин не вистигнуть. Посудини, витягнені з печі чи духовки, тривалий час залишаються термоактивними. Тобто тримають температуру, близьку до кипіння. Тому знавці варять каву у глиняних турках.

«Саме теракота дає змогу повторити давні рецепти і відчути справжній смак страв, – продовжує Богдан Микитюк. – Пориста глина взаємодіє з продуктами. Звичайнісінька, здавалось би, їжа з глека отримує інший, аніж з металевої каструлі, смак. Наша мама і моя дружина Марія постійно готують у горщиках. Це дуже просто і дуже смачно. А ще нас «тримає» те, що так само готували наші прадіди сотні років тому. Неперервність традиції плюс екологічність. Останнє особливо актуальне в наш час у нашому світі. Знаєте, що народні цілителі, знахарі запарюють свої цілющі пиття у теракоті – в глиняних горщиках, не залитих свинцевою поливою?..»

Історична кераміка та інші експерименти

Секрети випалювання й оздоблення залишимо майстрам. Зазначимо, що використовують вони синю, жовту та білу глини. Остання – з Коломийського кар’єру. «Сучасна технологія обробки глини – бо ж 2012 рік надворі! – дала змогу створити кілька серій кераміки, – пояснює Богдан Микитюк. – Вони різняться формою, кольором, оздобленням. А в межах однієї серії роботи відрізняються орнаментикою – так ми позначаємо різні види і різне призначення».

Незвичний і найбільш цікавий стиль «Тиверський». Роботи в цьому стилі – суворі на вигляд: холодних кольорів (від світло-сірого до чорного), грубуваті, наче металеві, з кутастими ручками. Цілковите ноу-хау майстрів. «Це не історична знахідка, а таке собі цікаве припущення, – зауважує Богдан. – Ми створили посуд, яким могли би користуватися у княжі часи. Спроектували на творчість знання про те, що у ІХ – на початку ХІІ ст. між Дністром, Прутом і Дунаєм мешкали наші пращури – тиверці. Це слов’янське плем’я займало і територію сучасного Покуття. Згодом влилося частково в український, частково у молдовський етноси. Залишило по собі дуже мало пам’яток. Тож ми вдалися до своєрідної спроби історичної реконструкції…»

Більш звична для українського ока червоно-коричнева кераміка в стилі «Червона Русь». Це також історична алегорія, проекція на той час, коли західні землі були окраїною Київської Русі. Від «Етно»-стилю, який у Микитюків має світло-коричневий колір і елегантну шерехуватість «під старовину», «червоний» відрізняється оригінальними формами й орнаментом. «Коли ми розробляли стиль “Покутень”, ми стилізували «копанку» – так гуцули називають пласку різьбу по дереву, – деталізує майстер. – Перетворили її на різьблення по глині, узявши за основу трипільську орнаментику».

У майстерні братів Микитюків – десятки “набросків”, експериментальних зразків, які з часом стануть взірцями. А у метких головах – десятки ідей і задумів, які будуть втілені. Брати експериментують не тільки з глиною. На своєму сайті вони оголосили кулінарний фотоконкурс «Магія глиняного посуду». Який приз? Набір «живої» теракоти.

Наталія КУШНІРЕНКО