По-вовчому

Чули приказку: людина людині – вовк? Мене завжди дивував її зміст. Тлумачення цієї давньої фрази стосується надвисокого егоїзму і жорстокості до іншого. Але чому – вовк?

«Homo homini lupus est» – латинська фраза, що своїм корінням сягає у століття, які іменуються «до нашої ери». Що ж, у ті «часи темні» ще не було зоопсихологів (так, сама дивуюся, що є й така професія), які вивчали поведінку та вчинки тварин у їх природному середовищі існування. На відміну від дресирувальників, вони не намагаються впливати чи змінювати цю поведінку. Лише вивчають, фіксують результати, роблять висновки.

Вовча зграя має струнку ієрархію і розподіл обов’язків. У цій дивовижній структурі не є вирішальними ані вік, ані стать, ані сила – ці фактори беруться до уваги лише з огляду на потреби зграї. Як би парадоксально це не звучало, але при розподілі ролей і обов’язків вовки керуються «здоровим глуздом», виходячи з того, що буде корисно для виживання всіх. Сама по собі організація зграї альтруїстична: вовки поступаються власними інтересами на користь інтересів зграї, дбають про своїх старих і поранених, поблажливі до молодняка і пильні до дитинчат. Вовки особливо оберігають матерів, що вигодовують вовченят, ці вовчиці мають особливий захист і привілеї. Досвідчені вовчиці-матері піклуються не тільки про власне потомство, але й про дитинчат молодих вовчиць. Саме матері відводять малюків у безпечне місце, поки вовки-воїни тримають оборону. Воїнами можуть бути не лише самці, але й самиці, у яких немає на даний час потомства.

Вожак у зграї (о так, альфа-самець) – ні, не найсильніший, а найрозумніший вовк із сильним характером. Його завдання – стратегія полювання та захист, вибір місця проживання, порядок у зграї, розподіл обов’язків. Вожак має перше право на їжу, але поступається цим правом щенятам, якщо їжі обмаль. Бо молодняк – то майбутнє зграї. Вожак віддає накази і наводить лад самим лише поглядом. В крайньому випадку – глухим риком. Йому не треба застосовувати силу, щоб зупинити порушника чи довести свою позицію. Кожен вовк розуміє, що самотужки вполювати великого звіра йому зась. Тож навіть вовки-одинаки пристають до зграї, приймаючи її правила і порядки на час полювання та можуть вільно собі йти геть, коли схочуть.

Вовчі пари створюються раз і на все життя. Якщо хтось із пари вовків гине, нової пари не шукають. Вовки – пристрасні і ніжні водночас коханці. А після народження дитинчат самець і самка однаково турбуються про них. У вовчій сім’ї третій – не зайвий. Часто самотній вовк пристає до сімейної пари з дитинчатами і допомагає їх виховувати та захищати.

Чужих дітей не буває, переконані вовки. Матір з малюками годує не лише самець-батько, але й уся зграя. Гратися і виховувати вовченят – обов’язок всіх дорослих вовків, без поділу на стать і ранги. Охоче бавиться з малечею навіть вожак.

Альфа-самиця ніколи не конкурує з вожаком за владу у зграї. Вона – самодостатня і не потребує цього. Зазвичай її справи – це вовчиці-матері та малюки і молоді, ще не паровані вовки. Якщо з якихось причин вожак більше не зможе очолювати зграю, на його місце стане інший достойний воїн, а у критичних ситуаціях – власне, головна самиця. Але це буває вкрай рідко. Втім – буває.

Вовк завжди скористається нагодою нагадати іншому вовкові, хто тут головний, а той, хто має друге місце, завжди перевірятиме, чи не прийшла пора першому поступитися. Вовка ніхто не тримає у зграї: не подобається – йди і створи свою або ж знайди собі кращу (якщо приймуть) чи залишайся одинаком.

Вовк не полюватиме про запас, не накопичуватиме. Зграя не піде на лови, поки не з’їсть впольоване раніше. І це аж ніяк не недалекоглядність. Це, знову ж таки, здоровий глузд: вовк не бере більше, ніж може з’їсти.

Вовк не вбиває просто так, не вбиває заради розваги, не вбиває з відчаю чи в афекті. Вовк убиває, щоб вижити. Точно і блискавично, миттєво. Вовк убиває того, хто й сам уже близький до смерті.

Вовчиця не кине напризволяще своє вовченя, навіть під загрозою смерті. І чуже також не кине.

Вовк не краде в іншого вовка. Не принижує і не цькує слабшого або ж недужого. Вовк не уб’є вовка заради розваги чи з помсти. Ба навіть більше: суперечки у вовчій зграї вирішуються без кровопролиття – позою тіла, поглядом, голосом. Вовки розуміють, що поранені і ослаблені в сутичках звірі не зможуть ані полювати, ані захищатися, тож і не тратять енергію на пусте.

Один вовк не гнобитиме іншого, бо той має не такий відтінок шерсті або особливості форми пащі чи вуха. Вовк не чинитиме підло, а чинитиме відповідно до того, що тут і зараз найдоцільніше, а отже – справедливо. Вовк не ділитиме порівну, а поділить так, щоб кожному було досить, залежно від ситуації та обставин. Голодний вожак не поведе зграю, тому він їстиме першим, але поступиться своїм правом голодному вовченяті.

Людина людині – вовк? Якби ж то…

Людмила Лінник

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!