Праворадикали чи репери: хто врятує українську?

От ми кажемо – праворадикали, праворадикали… Не завжди заглиблюючись як у термінологію і суть поняття, так і в те, чи ті, кого ми так називаємо, справді ними є. Чи можна назвати праворадикалами групу молодих людей, які днями блокували одну із подій, організованих у Львові?

Але про все по черзі. Днями у Львові відбувалася популярна і розпіарена подія. Не називатиму, яка – за рекламу мені не платили, за антирекламу також (жартую). Подія, квитки на яку коштували від 1500 до 5000 грн. Розрахована на бізнес-аудиторію та тих, хто на цей бізнес працює. У події взяло участь близько 700 осіб із різних регіонів України – з того, що я почула, Львів, Одеса, Київ, Тернопіль, Івано-Франківськ, Чернівці.

Я теж цю подію відвідувала з метою навчання. Мою участь оплатила організація, у якій я працюю. Ще здалеку, наближаючись до місця події, я почула незрозумілий галас, вигуки в гучномовець. Коли підійшла ближче – розчула краще. Молоді люди вигукували: «Вимагайте перекладу українською мовою!», «Лектори виступають лише російською!», «Це дискримінація! Вимагайте перекладу!» тощо. Молодики були дуже емоційними. Втім агресії я не помітила (деякі учасники стверджують інакше, та я не можу ані спростувати, ані підтвердити їхніх слів, адже щодо мене агресії не було, перешкод мені ніхто не чинив, силу не застосовував).

Пікетувальники стверджують, що вони зверталися до організаторів задовго до події з проханням забезпечити переклад українською. На що організатори відповіли, що зроблять опитування учасників, чи потрібен їм такий переклад. Одразу обмовлюсь, особисто мене ніхто про переклад не питав. Як і не попереджав, що мова заходу – російська. Організатори запевнили, що про переклад просили лише 5 учасників. А на тлі зареєстрованих і оплачених 700 то є мізерна дещиця. Але чи проводили вони те опитування? У всякому разі – не надто ретельно, як бачимо.

Чи була їхня акція результативною? З шести заявлених спікерів лише один погодився виступати українською, перед тим попередивши, що це його перший публічний виступ не російською, і заздалегідь перепросив за русизми. Втім, виступав він дуже якісно. З точки зору мови – також.

З інших – один лектор ніяк не прокоментував свій російськомовний виступ. Двоє приїхали після обіду і пікету не бачили, тож також ніяк не прокоментували це. Двоє – відверто поглумилися «с етава вашева укрАінскава».

Як я почувалася в цей момент? Паскудно. Чому не встала і не вийшла? З тієї причини, що і решта 699 учасників. Коли ти сам платиш чималу суму за івент або ж тебе відряджає фірма, у якій ти працюєш, то не сильно порозпоряджаєшся… Спрацьовує принцип «і так паймут».

Але найбільше мене вразило не це. Заходячи на подію, я випадково почула коментар двох працівниць ресторану, які саме також заходили на роботу і чули та бачили все, що відбувалося. Жінки – львів’янки або мешканки прилеглих сіл, точно не скажу. Чистою галицькою говіркою вони щиро обурювалися. Мовляв, та яка різниця, якою мовою? «Он, президент по-руски говорит. Верховна Рада вся російска. А вони до людий сі вчіпили. Та най говорут, як їм добре…» Чи варто продовжувати?

Замість висновків.

Я маю учнів. Від п’ятого до восьмого класу: навчаю їх музики у школі. Наприкінці уроку я завжди даю їм можливість увімкнути ту музику, яку вони слухають. Мені справді цікаві їхні смаки.

І знаєте, що? Перше питання, яке вони мені ставлять: «А російською можна?» Реагують протяжним і невдоволеним «Ууууу», коли чують моє категоричне «Ні!». Далі перепитують, чи знаю я англійську. «Знаю», – впевнено лукавлю я, бо насправді моїх знань англійської вистачає на «май нейм із Люда. Лондон із е кепітал оф Грейт Брітен». Але знову чую протяжне «Уууу» і «Добре, тоді це не включайте, бо там матюки» (добре, хоч соромляться).

То от: за місяць моїх експериментів з музичними смаками учнів серед тонни музичного англомовного сміття українських пісень, запропонованих учнями, можна було на пальцях однієї руки полічити. Просили «Човен» від «Один в каное», «Плакала» від «Kazka», кілька композицій гурту «Антиліта» та «Pianoбой». Все. Я серйозно.

І знаєте, що? Та жодні праворадикали нічого з цим не вдіють. Навіть якщо Президент та Верховна Рада заговорять українською, нічого не зміниться. Не зміниться доти, доки в український музичний простір не увірветься така кількість музичного сміття і непотребу, яка лізе до нас із заходу і сходу англійською та російською. Допоки українські телеекрани та кінотеатри не будуть завалені купою мильних серіалів і тупуватих та вульгарних комедій. Ну бо не буде широкий загал споглядати поетично-фестивальне кіно. І не будуть школярі слухати мегакруті українські гурти з назвами, писаними латинкою, які їздять по закордонах і репертуар підбирають та творять відповідний. Школярі хочуть слухати «нармальний реп з матюками». Тож якщо немає україномовного, вони слухатимуть російське. Або в кращому разі англійське.

Тож не праворадикалами треба українську відстоювати. Дайте сотню «нармальних реперів» і ще сотню простого вульгарного мила. В хорошій якості. Українською мовою. Створіть ажіотаж. Запустіть моду. Масмаркет, товариство.

І от не треба мені зараз говорити про виховання смаку і т.д. Смак або з’явиться, або ні. А мода є і буде. Сподіваюсь, все ж таки буде мода й на українське.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!