Напередодні 75-літнього ювілею ми вирішили поспілкуватися з відомим журналістом Романом Фабрикою. Людина надзвичайної харизми, талантів та здібностей. Ювіляр зазначає, що журналісти так довго не живуть. А йому пощастило. Тому поспішає видати до ювілею дві своїх книги, а ще запрошує усіх на творчий вечір, який відбудеться 27 жовтня в обласній філармонії.

• Своє 70-річчя Ви відзначили книгою «Наодинці зі словом», чи готуєте до 75-річчя друкований подарунок?

До друку вже готові дві книги – «Музей родинних професій» та «Дороги, які нас обирають». В останній будуть відгуки-привітання знаних у Прикарпатті та в Україні людей. Є розділ, присвячений дитинству. А воно у мене було несолодке. Пережив голод, тяжко працював. Також в окремому розділі згадав про тих, хто пішов у засвіти: Василя Кархута (особистого лікаря Андрея Шептицького), Романа Бондарчука, Ярослава Свищука.

• Що це за такі дороги дитинства?

Це книга паралелей. З дитинства мене оточували майстровиті люди. Я сам освоїв двадцять професій.

У дитинстві біля нас жила сім’я Валькунів. Господар дому працював на колії ливарником. Після війни було багато літаків, якими ніхто не цікавився, а Валькун збирав частини металу і виливав з них баняки, а його дружина продавала їх на базарі.

Далі від нас, через паркан, жив Нічка. Родина переїхала з Польщі. Вони були лемками. У Нічки було троє дітей. Заробляв на хліб він тим, що майстрував колеса. Був стельмахом. Дуже строгий і крикливий. Завжди залучав нас, дітей, до роботи.

Був ще такий сусід Фіглюс. Працював слюсарем на залізниці, виконував найскладніші операції, що стосувалися паровозів.

Вулиця Жовтнева колись була вулицею Плянтовою. Тепер вона Сагайдачного. Там колись жив такий собі Сяньо. Коли паровоз приїжджав на станцію у Станіслав, його завданням було спеціальною коцюбою прочищати рушти. Робота тривала зо три години, а деколи й більше. Це була найважча робота на залізниці. Після цього Сяньо переодягався у чисту сорочку, одягав на плечі цимбали і йшов вулицями Княгинина. Грав під кожною хатою. Хтось з господарів йому давав рубля (на той час це був мізер). Від Сяня я запам’ятав перші мелодії. Це найкращі мелодії мого дитинства.

• Чи є така людина, яка запам’яталася Вам своєю вдачею, працею, характером?

Хочу згадати про родину Супрунів. У них була донька, моя однокласниця. Її батько був головним інженером вагонного депо. У цієї сім’ї була найкраща кам’яниця. Біля них жила Чорнобаєва. Вона варила мило. З чого вона його варила, невідомо, казали, що з собак. Пізніше у будинку Чорнобаїхи жила Дарія Цвек.

На вулиці Кметя у 60-х роках жив учитель біології Школьний. Він працював у шести школах Івано-Франківська. Це великий селекціонер. Він виводив гладіолуси та іриси. Його мрією було вивести іриси червоного кольору, яких до цього часу ніхто так і не вивів. Школьний також був мисливцем, дослідником. Серед людей, які мене вразили за життя, можна назвати і його прізвище.

• Відомо, що Ви є автором Музею родинних професій. Чи щось змінилося в експозиції?

Цього року музею виповнюється 10 років. У нього також свій ювілей. Мій музей є у рейтингу журналу «Фокус» серед п’ятірки найцікавіших.

Серед експонатів є вишивки бабусі моєї невістки. Також поповнилася колекція новими пляшками. З часом я зрозумів, що красива пляшка є витвором мистецтва. І тому вирішив їх збирати.

Музей цікавий не тільки експозицією, але й оформленням. Стеля оздоблена ялівцем, який перед домом ріс 120 років, а потім всох. Також у музеї є чотири напіввікна-символи. Вони характеризують чотири родинні професії. Взагалі, у музеї зібрано 150 професій родини за останніх 200 років.

У нашій родині були ковалі, пасічники, кухарі, будівельники, військові, музиканти. Батько працював залізничником, але любив ремонтувати годинники. Тому є колекція годинників різних епох. У роду були чоботарі, тому окремий куточок виділив під швецький реманент. Син у мене медик, тому є колекція медичних інструментів. Донька музикознавець, кандидат наук, тому є, відповідно, речі, що стосуються музики та культури. Дружина вчителька, то в іншому вікні представлена іноземна мова.

Є в музеї прасувальна машина англійського виробництва. Їй 120 років. Наша далека родичка працювала пралею. Колись вона ходила по хатах, жила по декілька днів. Прала, прасувала.

У рамці список зі 150 професій. Центральне місце займає ікона святого Миколая, покровителя ремесел.

Також у мене зберігся залізничний ріжок, яким батько відправляв потяги.

Освячував мій музей тоді ще єпископ Війтишин, навіть оркестр на подвір’ї грав.

Є в моїй експозиції цікавий експонат, якого немає навіть у Краєзнавчому музеї. Це австрійський пристрій для смаження кавових зерен. Є мідний коцьолок, куди заливали гарячу воду і вмивалися. Є шахтарська каска, акумулятор, лампа. Після десяти класів мене послали на курси газомірів.

Є старовинні батьківські цимбали.

Представлена широко військова тематика. Є експонати 1943 року. Відвідувачам дуже цікавий примус для північного полюса. Він у робочому стані, можна користуватися, коли заманеться.

А взагалі, я мрію про невеличку модель поїзда, яка буде символом усього нашого роду.

Ірина БАБІЙ