Смертельне перемир’я

Шостого вересня у зоні проведення ООС на Луганщині загинув український військовий – 50-річний Тарас Кубійович з Городенківщини. Смерть воїна – це завжди трагедія, але цей випадок сколихнув Прикарпаття. Атовець став першою офіційною жертвою ворожого обстрілу під час так званого «всеохопного перемир’я» Зеленського.

Хочеш миру – готуйся до війни

З опівночі 27 липня на Донбасі почав діяти режим повного та всеосяжного припинення вогню, про який домовились на засіданні Тристоронньої контактної групи. Відповідне рішення ухвалили три сторони – Україна, Росія та ОБСЄ.

Ця спроба припинити активні бойові дії була не першою і навіть не десятою за всі шість з половиною років проведення спершу АТО, а потім ООС. Проте російські військові, найманці та сепаратисти щоразу порушували перемир’я обстрілами українських позицій. Тож затишшя на фронті ніколи не тривало довго.

Втім, цього разу все мало бути інакше – принаймні, так сподівався президент Володимир Зеленський, який і був ініціатором ідеї «Всеохопне перемир’я». Українська сторона запровадила вкрай суворі заходи з припинення вогню – аж до того, що в зоні бойових дій заборонили польоти українських дронів, і за виконанням цієї заборони стежили українські ж засоби радіоелектронної боротьби. Цей факт, як і заборона роботи снайперів та розвідників, вкрай обурив військових.

У результаті вогонь припинили лише ЗСУ. Російські та проросійські сили лише дещо зменшили інтенсивність обстрілів. Цей факт визнала моніторингова місія ОБСЄ у своєму звіті. В документі йдеться, що з 27 липня до 6 вересня спостерігачі зафіксували загалом 950 порушень режиму припинення вогню в Донецькій і Луганській областях. Зокрема, мова йде про 173 вибухи мін та інших боєприпасів, 2 невизначені боєприпаси, що пролетіли, 13 освітлювальних ракет, а також 762 черги та постріли зі стрілецької зброї.

Один із цих обстрілів трапився 6 вересня на Луганщині, поблизу села Причепилівка, яке розташоване прямо на лінії фронту. По взводному опорному пункту (ВОП) Збройних Сил України стріляв ворожий снайпер. Одна з його куль влучила в голову українського військового. Тарас Кубійович, боєць 14-ї окремої механізованої бригади та житель Городенківщини, загинув на місці.

За час перемир’я  було й кілька інших смертей – внаслідок підривів на мінах чи розтяжках. Ще в одному випадку, який трапився 12 серпня, загинув український розвідник. В оперативному командуванні «Північ» повідомили, що сталося це «під час виконання бойового завдання внаслідок необережного поводження зі зброєю». Користувачі соцмережі з обуренням сприйняли таку інформацію, висловивши думки, що таким чином командування намагається приховати смерть від ворожої кулі, щоб не псувати статистику перемир’я. Адже як може розвідник – досвідчений воїн – застрелитися в умовах бойового завдання? Тим більше, що робота розвідки заборонена, тож ні про яке бойове завдання не могло йтися.

Тарас Кубійович став першим офіційно загиблим від ворожого вогню впродовж останнього перемир’я учасником АТО/ООС. Ще одного атовця у цей день поранили.

«Покидьки таки відкрили вогонь ще раз. Один з наших пішов на небо. Що зараз відчувають на передовій, я уявляю абсолютно чітко, – написав з цього приводу відомий український військовий, офіцер Гліб Бабіч. – Від свербіння в руках, щоб дати по морді знахабнілому від безкарності противнику. До такого ж сверблячого питання «Що це було і заради чого?». За армію я не хвилююсь. Вона вирівняє ситуацію, як тільки прийде час. Вони вміють. А що там головнокомандувач? Адекватна реакція? Прозріння? Готовність? А ні. Офіс президента говорить вустами Кравчука. Там все стабільно».

Життя, обірване кулею

50-річний Тарас Кубійович не був випадковою людиною в лавах ЗСУ. Ще п’ять років тому він пішов до війська добровольцем.

«Неодноразово він віддавав свій військовий обов’язок нашій батьківщині, – розповідає майор Володимир Романчук, в.о. військового комісара Городенківського районного військкомату. – Ще у 2015 році він записався добровольцем і потрапив у 44-ту окрему артилерійську бригаду. Через певний час Тарас перевівся в один із підрозділів 10-ї гірсько-штурмової бригади, де вже підписав контракт на час особливого періоду – з 2016 до 2017 року. Згодом він звільнився, трохи побув у рідному селі Вільхівці із родиною, але у травні 2020 року поїхав служити ще раз – цього разу в 14-ій механізованій бригаді. Це був хороший спеціаліст у своїй справі – він був механіком-водієм і командиром взводу. Про нього я чув лише хороші відгуки».

Обстріл ВОПу стався о 17:07. Вже за хвилину надійшла інформація про смерть Тараса Кубійовича. Атовець загинув від наскрізного поранення снайперською кулею, яка влучила в скроню і пробила голову.

Тіло Тараса Кубійовича привезли до рідних Вільхівців вранці 9 вересня. На похорон зійшлося, без перебільшення, все село. Вбита горем старенька мати не могла повірити, що її син лежить у труні зі зшитим після жахливої рани обличчям. А донька загиблого Маргарита – живе у Німеччині. Вона дізналася про смерть батька, але не змогла приїхати і провести його в останню путь, адже через карантин кордони з ЄС закриті, а власного транспорту вона не має. Дочка змогла лише передати лист до тата, який зачитали при прощанні з ним.

«Згадую 2015 рік, коли шукали добровольців по селах, тоді Тарас сказав: «А я би пішов». Ми всі здивувалися, спитали, як так. А він на це лише відповів, що подумає, і додав: «Але хто ж піде, як не я?» – пригадує Леся Приймак, директорка місцевої школи.

За її словами, атовця «тягнуло» на фронт, до побратимів. Він говорив, що потрібен там – і саме тому в травні знову поїхав в зону ООС. На похорон Тараса приїхав і один з офіцерів 14-ї бригади – Михайло Перегінчук, позивний «Батя». Він добре знав загиблого – познайомилися на службі і дізналися, що обоє родом з Покуття.

«У переддень його загибелі, 5 вересня, я був на його посту, ми розмовляли десь з пів години. Ми поговорили, я дав йому якісь настанови і сказав – до зустрічі. Але вийшло по-іншому… Він запам’ятається мені життєрадісним і сміливим воїном. Як на цьому портреті», – згадує Тараса Кубійовича офіцер.

Перемир’я не може бути одностороннім

У рідному селі загиблого переважаючими емоціями односельців були шок і спантеличення від такої звістки. Літні жінки бідкалися, що кожного дня ситуація в країні стає все гіршою, а побратими Тараса згадували й відому цитату, яку приписують Отто фон Бісмарку: «Домовленості з Росією не варті навіть паперу, на яких вони написані». Втім, наміру опускати руки серед військових немає.

«Якщо не буде нашого воїна там, то отут москаль буде топтати нашу землю. І якщо вони прийдуть сюди, то тут не буде так, як на Донбасі, тут буде гірше. Тому що вороги вже озлоблені на нашу неньку Україну, особливо – на західну. Але так не буде, бо сини і дочки всієї України стають на захист її кордонів. Тому – будемо стояти за перемогу», – ділиться думками Михайло Перегінчук.

Втім, у військовому середовищі не розуміють, як тепер захищати Україну, якщо стріляти у противника заборонено.

«Смерть Тараса стала першою в нашому районі за останні чотири роки АТО/ООС. І мені вкрай прикро про це говорити в умовах перемир’я. Складається якось так, що ми з нашого боку хочемо це робити, припиняти вогонь, але у відповідь йдуть неадекватні дії противника. Попри все, ми не повинні просто стояти осторонь і чекати, поки у нас почнуть стріляти», – вважає майор Володимир Романчук, в.о. військового комісара Городенківщини.

Схожу думку висловлює й голова правління громадської організації «Обласна спілка учасників АТО» Івано-Франківщини Тарас Кузь. За його словами, коли одна сторона стріляє, це не перемир’я, воно не може бути одностороннім.

«Бачимо факти – там постійно стріляють, і при цьому нам не дають інформації про бої. Це дуже великий недолік, це погано. Адже бойові дії насправді ведуться, диверсійно-розвідувальні групи бігають. І моя позиція така: це перемир’я є фейковим. Позиція держави зараз чомусь відрізняється навіть від звітів ОБСЄ, в яких чітко фіксуються обстріли наших позицій. Це говорить про те, що нам дають завідомо недостовірну інформацію. Той шлях, яким вони йдуть, – хибний, і наразі ми платимо життям хлопців за нього. Це неправильна позиція – сидіти і чекати, поки тебе обстрілюють», – переконаний Тарас Кузь.

Наразі позитивних звісток з війни практично немає. Коли Тараса Кубійовича ховали у рідному селі, у ЗМІ саме ширилася новина – з дозволу української сторони бойовики так званої «ДНР» приїдуть інспектувати позиції ЗСУ біля села Шуми на предмет можливого порушення Мінських домовленостей.

На щастя, під тиском багатотисячного протесту та інформаційного резонансу Офіс президента заявив, що цю принизливу інспекцію скасовують. Але от одностороннє «перемир’я», яке вже коштувало життя прикарпатцю, чомусь ніхто не поспішає скасовувати…

Тарас ВОЛОШИН

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!