Нещодавно у Вінниці відбувся Всеукраїнський конкурс у сфері сучасного візуального мистецтва для молодих художників імені Натана Альтмана. Перемогу у конкурсі здобув Сергій Григорян з Івано-Франківська та його проект «Hutsulosaurus reх» або «Гуцулозавр Карпатський». Свою містифікацію митець зробив з гуцульських килимів.

Та такому призначенню килимів не зраділи музейники Прикарпаття. Так, Вікторія Яремин, завідувач Косівського музею НМіПГ в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, вважає, що “кромсати автентичні речі”  – ненормально.

«Кромсати автентичні речі, які мають історичну цінність, і хвалитися цим на всю Україну – це НОРМАЛЬНО? Ви бачили, щоб в Європі робили інсталяції з відрізаних частин старовинних артефактів? Та ще й цим хвалилися? Мовляв, це краще, ніж вони будуть «припадати пилом» у музеях? Це так “переосмислюється багата карпатська культура”?.. Не залежить – якого періоду. Косівські килими 60-років, через півстоліття будуть таким же раритетом для майбутніх поколінь, як і килими давнішого виробництва. Це ж речі ручної роботи. Це ремесла, які на межі зникнення. Йде мова, взагалі, про етику використання виробів народних майстрів. На жаль, більшість населення у нас в районі сприймає це як непотрібний мотлох. Гуцульські кахлі використовують як миски для годування пса, з косівської кераміки роблять “елементи ландшафтного дизайну” – ті глечики вже за два роки під дією сонця, снігу та зміни температури починають обсипатися, старі киптарі та кожухи висять “розіпнуті” цвяхами на парканах у ресторанах… Які в нас будуть туристи, яка європейська цивілізація, якщо ми не шануємо свою спадщину??? Проміняли віковічні традиції на дешевий китай та пластик?», – написала вона.

«Галицький кореспондент» поцікавився у митця, килими якої давності він використав у своїй роботі.

Сергій Григорян відповів, що “Гуцулозавр” – це частина великого проекту, який ще в роботі. А килими автор купував на базарі у Косові по 100 гривень, дещо йому приносили друзі, знайомі. «Наші музейники живуть за принципом «най все зогниє». Я не псував з музеїв дорогі килими. Я щось знайшов на смітнику, щось купив у людей. Вони ходили і ноги витирали об них. А я цю річ взяв, поправ. А килими порізав, бо їх попсувала міль. Вони вмирали. У наших музеях – царство молі. Вона все їсть, раритети пропадають. Я роблю сучасне мистецтво з творів народного мистецтва, які викидають, а я їм даю нове життя», – переконаний автор.

Сергій Григорян вважає, що «якщо килими і далі експонуватимуть в музеях, то ткацтво у нас вимре. А якщо з них робити сучасні експонати, то вони отримають друге дихання». Такі речі можна виставляти у PinchukArtCentre. Сергій Григорян переконаний, що місце килимам не у музейних закутках, а в сучасних мистецьких центрах.