Цієї осені Івано-Франківськ став об’єктом масштабного дослідження першої української Школи урбаністики «CANactions», покликаного з’ясувати, яким місто є сьогодні, куди йому варто рухатись далі, які напрямки розвивати і як саме. Мета цього дослідження – зробити місто комфортнішим для людей. Не лише мешканців, але й туристів. Не лише за формою, але й змістовно. Вісімнадцятеро молодих урбаністів тиждень мешкали у Франківську, вивчаючи його з усіх можливих кутів зору, а вже у грудні презентуватимуть результати свого дослідження.

Урбаністика передбачає комплексний аналіз та вивчення проблем, пов’язаних з функціонуванням і розвитком міст. Поняття «урбаністика» ще зовсім нове для українського суспільства, тому не дивно, що на запитання «Що вас найбільше дратує у власному місті?» франківці відповідали переважно: «Негарні будинки». Йдеться не про красу, точніше, не лише про неї, наголошує засновник Школи, архітектор Віктор Зотов. Він каже, що місто – це простір не між будівлями, а між людьми. “Міста творять не архітектори, а люди”, – наголошує Зотов, тому учасниками «CANactions School for Urban Studies» є не лише архітектори, але й дизайнери, айтішники, працівники муніципалітетів, урбаністи, журналісти з різних міст України.

Спілкування з франківчанами стало одним з основних методів вивчення міста для учасників «CANactions». «Нам важливо зацікавити суспільство на  ранній стадії. Тому ми тут, щоб активізувати вас і залучити у цей проект», – розповідає учасниця Школи Анна Пашинська під час публічної презентації перших результатів дослідження в «Urban Space 100», яка відбулася наприкінці жовтня. Анна пояснює, що учасники розділилися на кілька груп, щоб одночасно дослідити кілька різних сфер життя міста, а потім скласти їх докупи і проаналізувати. Робочі групи вивчали Франківськ за напрямками: економіка, політика і суспільство, інфраструктура, культура та історична спадщина, екологія.

Тиждень роботи «в полі» – це розмови на вулицях та ринках, пошуки експертів у різних галузях, моніторинг інформації в Інтернеті, багатогодинні екскурсії з фото- та відеофіксацією. Публічні лекції і дискусії, які відбувалися на базі «Urban Space 100», для учасників Школи були можливістю поспілкуватися з найактивнішими франківцями, серед яких, зокрема, учасники платформи «Тепле місто». Говорили про те, що для франківців найважливіше у місті, що найбільше болить, за що готові боротись. Розпочалися дискусії з обговорення цінностей Івано-Франківська в контексті розвитку цінностей українських та світових.

Наявність у Франківську великої ініціативної групи «Тепле місто» якраз і була тим визначальним фактором при відборі міста, яке мало стати пілотним для Школи урбаністики. «Мене часто запитують: чому Франківськ? На прикладі Івано-Франківська в результаті першого семестру Школи урбаністики ми намагатимемось надати дуже важливі ідеї для розвитку міста. Це не буде стратегія, але це буде щось на зразок концепції, щось важливе, що реально впливає на розвиток міста. Присутність тут такої потужної ініціативи дає підстави сподіватися, що ця концепція буде мати серйозні наслідки і далі піде або у законні чи підзаконні акти, або ці думки будуть активно поширені серед громадськості, і протягом тижнів чи років франківці зможуть відчути на собі вплив цих ідей», – пояснює Віктор Зотов.

Під час публічних дискусій в «Urban Space 100» діагноз улюбленому місту ставили самі франківці. Він був доволі лагідний і не претендував на об’єктивність, адже мешканці міст не помічають цілої низки проблем, які помічає стороннє око, і часто бачать лише окремі симптоми. Так, багато говорилося про погані дороги, потворну рекламу, відсутність велоінфраструктури, погане освітлення, базар у центрі міста, який спричиняє транспортний колапс, нестачу зелених зон і публічного простору, брак майданчиків для сучасного мистецтва, відсутність інфраструктури для інвалідів, руйнування історичних пам’яток, незалученість франківців до розвитку свого міста, відсутність якісного дозвілля, а найголовніше – відсутність комплексної стратегії розвитку міста.

Учасники Школи урбаністики якраз і є тим стороннім оком, а їхня освіта чи професія, дотична до урбаністики, дозволяє їм поставити не лише діагноз, але й проаналізувати історію хвороби. Що ж дратує у Франківську урбаністів, більшість з яких побувала у цьому місті вперше?

Даша ПОДОЛЬЦЕВА: «Місто має дуже потужний потенціал, історію, але все у ньому наче через м’ясорубку пройшло. Там розбиті дороги, тут потворні будинки, там балкон поламався – постійно щось відволікає. Немає цілісної картини. І це на всіх рівнях. Дуже добре, що є парк, озеро, дві річки, але насправді до річки пішки потрапити дуже важко. Треба знати якісь шляхи. Але от я приїхала і захотіла піти на річку. Куди йти – невідомо. Ми лізли через колію. Якби це була мама з коляскою, це була б катастрофа…

А новобудови – це просто «пекельний вінегрет»! У Києві трохи інша ситуація, бо зараз житло будують кварталами. Люди купують житло і в ньому живуть, є конкуренція. А у Франківську люди купують житло і в ньому не живуть. На вулицях водії поводяться агресивно. Нашу подругу машина зачепила, нам сигналили, коли ми переходили на зелене світло.

Відчувається радянська шизофренія від того, що місто маленьке і затишне, а його намагалися зробити великим, надати йому іншого значення, набудували заводів і фабрик. Нам розповідали про те, що Франківськ – це промислове місто. Але заводи стоять, залишились лише території промзон і складів».

 

Марія КУПРІЯН: «Мене дратує враження, що місто не має власника. Захотів і тут собі таку будівлю збудував, а тут собі таку вивіску причепив, а тут ось таку скульптуру поставив. Таке враження, що Франківськ – це полігон, де кожен робить те, що хоче. Немає єдності в міському просторі.

Франківськ – це місто, в якому треба охороняти небо. Багатоповерхівки виростають такі масштабні, що псують атмосферу камерності маленького компактного міста. От коли дивишся з одного боку на озеро – воно здається морем, а подивишся на інший бік – там багатоповерхівки, і враження зникло.

 

Олександр ШУТЮК: «Напрягла мене нова забудова, яка лізе так хаотично, незрозуміло як. Тобто якраз зрозуміло: де хто землю собі отримав, там і набудував. Ця забудова не співмірна місту. Якщо дивитися на Івано-Франківськ з Вовчинецьких гір, то центру майже не видно. Ці нові будинки, як шафи, закривають маленьку тендітну ратушу. Ці всі новобудови виглядають дуже совково: люди, які звикли жити у хрущовках, будують собі просто покращені хрущовки з вищими стелями і трохи яскравішим фасадом. Я дивився добірку старих фото Івано-Франківська, а потім зіставляв їх з тим що, є. І коли бачиш, що знесли заради того, щоб побудувати те, що збудували, то просто no comments.

Як на мене, Франківську більше пасувала би квартальна забудова, якщо ближче до центру, то на три-чотири поверхи, не вище, ніж наявні будівлі. Це комфортна забудова при такій ширині вулиць. Бо коли на франківських вулицях у центрі міста йде забудова на дев’ять поверхів, будинки стоять цілими стінами, і це дуже некомфортно.

Дивує мене й такий підхід, коли у кварталі садибної забудови викуповується садиба, зноситься, всі дерева зрізаються і на її місці будують дев’ятиповерхівку. Бокові стіни там відразу глухі, щоб потім викуповувати наступну садибу і прибудовувати нову дев’ятиповерхівку плечем до плеча. Майданчик перед будинком заливається бетоном, і там роблять парковку. Середовище стає дуже незатишним. Воно дуже контрастує з тим затишком, який є у центрі. Одна новобудова тут, інша там, недалеко третя, але всі вони різні. Таке враження, що ці новобудови кожен будує, не дивлячись навколо. Навіть доріжки біля них не співпадають. Ти йдеш нещодавно прокладеною доріжкою, а між нею і тротуаром сходинка. Не можна було на одному рівні прокласти?»

 

Олександр ШЕВЧЕНКО: «Місто здається клаптиковою ковдрою, на якій жоден клаптик не повторюється. Дратує, що дороги лише на дві смуги, значно вужчі, ніж у Києві, а в місті дуже пахне машинами. Івано-Франківськ схожий на сад, але хотілося б бачити тут більше фруктових дерев.

Дуже дратують кольори, в які фарбують фасади будинків. Навіть мій фотоапарат не може витягнути ці кислотні кольори. Не кажу вже про те, що кольори будинків вздовж вулиці мали би поєднуватися».

Впродовж наступних півтора місяця учасники «CANactions School for Urban Studies» опрацьовують зібрану в Івано-Франківську і про нього інформацію. «Є дуже велике бажання зробити щось хороше для цього простору, – каже Марія Купріян. – Цей простір вже такий перенасичений, такий зґвалтований. Все настільки комплексно зав’язане, що не можна замінити просто якусь одну складову. Потрібно створити новий механізм, цілком новий підхід. Як його створити – це складне питання. Зрозуміло, що не вдасться просто скопіювати досвід якогось іншого міста. Потрібне щось нове, і ми зараз над цим працюємо».

Владислав ТИМІНСЬКИЙ, програмний директор «CANactions School for Urban Studies»:

«В основі методики CANactions School – міждисциплінарні дослідження, на яких базується подальша розробка стратегічних пропозицій щодо розвитку міста. “Міксуючи” різні бекграунди студентів, Школа впроваджує комплексний підхід до вивчення міста, що включає такі напрямки, як економіка, політика, екологія, культура, інфраструктура та ін. Водночас, завдання кожної студії – ідентифікувати специфіку міста, що є кейсом для дослідження, орієнтуючись при цьому на передовий світовий досвід в урбаністиці.

Міждисциплінарні дослідження – світовий тренд, що прийшов на зміну вузькоспеціалізованому підходу до міського розвитку, який домінував впродовж минулого століття. Однак в Україні така методика застосовується вкрай рідко, особливо в урбаністиці. Також слід зауважити, що ми, команда «CANactions», добре розуміли: пряме запозичення наявних західних практик міських досліджень (навіть найбільш успішних) не принесе результатів, якщо не буде врахована локальна специфіка міст України з усім комплексом проблем, які ми маємо, – від тіньової економіки до екології».

 

Наталка ГОЛОМІДОВА