Голова правління міської асоціації учасників АТО Василь Андріїв недавно заявив, що вирішив скласти повноваження. На цій посаді Василь працював три роки, за цей час він розпочав втілення двох десятків проектів, які допомагають учасникам АТО у мирному житті. Що змусило Андріїва прийняти це рішення, він розповів “Галицькому кореспонденту”.

– Василю, ви здивували багатьох тим, що захотіли скласти повноваження. Що сталося?

Вважаю, що за три роки багато зроблено. 90 % усіх проектів ініціював та втілив я. Вони розпочаті і працюють, нічого нового не треба придумувати, а тільки підтримувати, щоб далі рухалося. У листопаді хочу зібрати учасників усієї Асоціації, а це 1300 бійців, щоб почути, чи вони готові працювати. Тому що зараз відбувається так, що працюють одиниці, а інші ставлять запитання і критикують поза спиною. Всі обіцяють, що працюватимуть, беруть напрямки, і на тому все зупиняється. От ми вручили 136 квартир, а потім ці люди зникають…

– А може статися таке, що вас переконають залишитися?

У будь-якому випадку головою я не буду, бо вже прийняв для себе це непросте рішення. У статуті йдеться, що заступник автоматично стає виконувачем обов’язків. Заступником є Ігор Синяк, я буду пропонувати, щоб він став головою. Ця людина орієнтується у всіх питаннях, є принциповою і моральною. А ось його заступником я би став і вів би ключові проекти та допомагав би з іншими.

Я цілковито віддавався цій справі протягом трьох років, я своєї сім’ї не бачу, навіть суботу-неділю не присвячую їм. Синові рік і 10 місяців, а я з ним ще жодного разу не гуляв. У мене в списку 10-12 зустрічей щодня.

– Дружина нарікає?

Це м’яко сказано. У нас уже було кілька серйозних скандалів. Кожна жінка хоче, щоб їй приділяли увагу. Я ціную її терплячість, але й розумію її бажання мати поруч чоловіка, а не людину, яка йде з хати вранці, а повертається вночі. Та й діти хочуть батька, це зрозумілі речі.

– Що таке асоціація? Хто в неї входить?

Асоціація – це 10 громадських організацій, які об’єдналися. В них входять учасники АТО виключно з Івано-Франківська, я свідомо не брав районних, тому що туди треба їздити, працювати.

– Розкажіть більше про проекти. Вони всі стосуються роздачі квартир?

Ні. Тільки два із 24 – квартирні: це «Житло воїнам АТО» та ЖБК «Соціум». Суть першого у тому, що влада надає землю ветеранській організації. На ній Асоціація пропонує інвестору-забудовнику спільне будівництво багатоповерхового будинку. Частину квартир забудовник віддає учасникам АТО.

Другий – впроваджуємо самостійно. Там, за задумом, має бути частина безкоштовних квартир, частина за пільговою ціною і частина – на продаж. Крім цього, є охоронна фірма учасників АТО «Рубіж», яка півроку функціонує. Ми зараз ведемо перемовини з міською радою, щоб взяти під відеоспостереження всі садочки, школи та університети міста. Я вважаю, що буде правильно, коли хлопці, які повернулися з війни, будуть забезпечувати спокій наших дітей.

Четвертий – «Визнання добровольців та учасників АТО» – для мене найуспішніший, тому що реалізований уже в 12 областях. Дякую голові облради та депутатам, які його прийняли. Йдеться про визнання хлопців, які захищали країну, проте не вступили у ЗСУ.

Також є проект про безкоштовне медичне обстеження для учасників бойових дій та їхніх сімей. Все це без черг, огляд забирає не більше години. За результатами огляду уже госпіталізували 26 осіб. Окрім цього, є багато проектів щодо фінансової допомоги учасникам АТО або їхнім сім’ям і новий проект – фонд допомоги «Соціум».

– Як так сталося, що часто квартири отримують відомі люди, які вже й так мають житло?

Андріїв не їздить додому до 709 бійців, які подали заяви на отримання квартири, щоб перевірити, хто де живе. У 2016 році, коли проект заснували, ми запропонували критерії: інваліди ІІІ групи, поранені, багатодітні та малозабезпечені.

Перша черга складалася з інвалідів ІІІ групи. Їх було 56. Я зібрав цих бійців і сказав, щоб вони подавали заяву, анкету, довідку про склад сім’ї і т.д. Це були збори на 5-6 годин. Для чого я це робив? Щоб кожен міг один одного спитати: де він служив, які умови в нього для проживання тощо.

Питань було дуже мало, і я думав, що всі вони говорять правду. А після цього почали за спиною лити бруд, чому Андріїв тому дав і тому. А в мене для всіх є одна відповідь: чому ж ти на зборах не встав і не сказав це в очі?

Крім цього, я дав можливість кожній ветеранській організації скликати збори і визначити 1/10 зі своїх членів, які дійсно потребують квартири. Я робив такі збори у Спілці добровольців Прикарпаття, яку сам очолюю. І сказав всім іншим зробити аналогічне, але не всі зробили. Дехто написав заяви на отримання квартир без скликання зборів, тобто вирішив питання без людей.

Наголошу, що коли ми формували ці черги, ми їх викладали в інтернет. Вся інформація є у групі «Міська асоціація учасників АТО» у Фейсбуці. Кожен міг глянути і повідомити нам, що в цього козака є хата. І це треба робити, адже якщо отримає той, хто вже має житло, то може не отримати той, хто його не має.

– Невже ніхто не говорить?

У мене замало інформації. Але звісно, що формування і затвердження черги – це різне. Сформували 112 осіб, а затвердили 96. В мене було багато скандалів, коли ми виключали людей із черги. Оці 16 осіб, яких ми виключили, стали моїми ворогами. Бо я їх не затвердив. Якщо я володію відповідною інформацією, то не затверджую. Інша справа, що я не про всіх все знаю.

Також варто згадати, що у нас є вимушений критерій. У 2017 році до нас було звернення військкомату, щоб ми на їхній ділянці втілили свій проект. Ми тоді подали своїх чотирьох осіб, а вони – 14, яких я не міг перевірити щодо потреби у житлі. Це їхня черга.

– Депутат міської ради Андріан Волгін просив у вас квартиру?

Перш за все, за нього багато людей просили. І він сам прийшов до нас, написав заяву, вступив в організацію, був на зборах, де формували чергу, він бачив, як кожен учасник встає і розказує про свою потребу в житлі. І він ні разу не виступив проти жодної людини.

– Але ж посварилися ви через якусь іншу історію?

Розказую. Була земельна ділянка, яку орендував підприємець, оренда закінчилася, і міська рада передала ділянку нам, щоб ми на ній втілили проект «Житло воїнам АТО». Потім почалися погрози, що з нами будуть судитися, погрожували навіть фізичною розправою. Нам порадили зустрітися із підприємцем, а на зустріч прийшов Волгін, який представляв його інтереси. Він переконував, що треба віддати половину квадратних метрів з цієї ділянки, аби не було судів. Я заперечив: місто ж нам дало. Я Андріану тоді сказав: у нас там має бути 18 квартир, і зараз я маю дев’ятьом хлопцям сказати: «Вибачте, бо мене Волгін просить».

Я його ціную як бійця, бачу в його очах щирість. Але коли я дорікнув на сесії, що можу про це розказати, то він кинув папку і відмовився від квартири. Я тоді нічого нікому не розказував, бо зрозумів, що це момент його піару.

До речі, ми таки домовилися з тим підприємцем. Бо я розумів, що суд прийме рішення, можливо, і на нашу користь, але через 2-3 роки. Ми йому зі своїх 10% віддали один. Це теж багато, але в нас не було виходу. Зрештою, якщо говорити про чесність, то вона у кожного своя. Андріан просто хотів посприяти цьому підприємцю, бо він йому допомагав, але якою ціною? Ціною квартир бійців.

– Головам організацій ви також квартири даєте.

На мою думку, не може керівник бути першим у списку. Але були голови організацій, які себе першими поставили і отримали квартири. Я завжди казав, що вони мають бути 101-ми, але не першими. Однак є протоколи їхніх зборів, де йдеться, що квартиру треба видати саме їм.

– Заяви ще приймають?

Всі черги формувалися у 2016-2017 роках. У листопаді 2017 року я заборонив формувати будь-які черги, бо не хочу давати надію, що проект буде продовжуватися. Зараз у нас є 276 бійців у цих п’яти чергах, з них отримали квартири 136. Якщо я продовжу працювати, то всіх інших забезпечу житлом, але формувати інші черги поки що не можу.

Але у мене є ще 412 заяв. Це потенційна черга. Люди подали заявку, і я мушу її прийняти, але формувати чергу буду тоді, коли матиму розуміння, що здатен забезпечити. Окрім того, у черзі «Соціум» є ще 182 бійці.

– Чи варто відфільтрувати чергу, яка зараз є?

Так, і я прошу всіх долучитися. Бо я не буду лізти кожному в сім’ю і перевіряти. Вся інформація є у нашій групі: заходьте, перевіряйте, повідомляйте. Для мене принципово на загальних зборах вивести людину на чисту воду. Щоб всі розуміли, що з ними так може бути. Сказати: дивіться, ця людина власноручно написала і говорила, що не має майна, а насправді є ось такі факти. Так ми виключимо людину зі списку, і черга просунеться.

Зрозумійте, я не збираюся порпатися у лайні. От мені телефонує жінка і каже, що її чоловік розлучився, живе з іншою, а в неї двоє дітей і ми дали йому квартиру. Я ж відповідаю, що не можу в це пхатися. Я не знаю людей, яким даю квартиру. Проте після кожного вручення отримую сотню дзвінків. Телефонують дружини, матері, діти, сестри, щоб виставити претензії, чому отримали житло не вони.

А я вперше бачу цих людей, коли вони виходять на сцену отримувати квартири. І багато ще й тим незадоволені. Я чув поза спиною, що от у нього чотири дитини і ми б могли й трикімнатну квартиру дати, а дали всього лише двокімнатну.

70% тих людей, які виходили на сцену, я не знаю. Їх знає Тетяна Фреїшин і Юлія Кішак, які приймали заявки. Я з Танею завжди радився щодо того, кому давати квартири, бо я людей не знаю, а вона знає кожного.

– Дівчата, які працюють у приймальні, теж отримали квартири.

Не вони, а їхні чоловіки – учасники АТО. І мені було дуже приємно це робити. Наприклад, Таня Фреїшин це робила щиро, і для неї це була несподіванка. Вона дійсно заслужила на це – скільки всього вислуховує щодня і скільки роботи переробила.

В усіх уявлення, що я сиджу в офісі з ручкою, папером і вислуховую проблеми всіх. Але протягом дня маю з десяток зустрічей. Переважно до мене йдуть не з радісними новинами. Вислуховую і намагаюся допомогти.

Те саме і з дівчатами. Наприклад, приходять теща і мати бійця та плюють дівчатам в очі, бо дитина не отримала шкільний набір, а їм обіцяли. Люди грубіянять, обурюються, чому вони щось не отримали чи чому їм не дзвонять і не запрошують на вручення квартир. Здебільшого це жінки учасників АТО.

– Чи дійсно ви ходите по вулиці з охоронцями?

Перш за все, це учасники бойових дій, мої побратими, і вони також роблять роботу в різних напрямках. Тому що у мене немає 10 рук, а вони якраз є моїми руками та очима.

– Чи правда, що всі ваші охоронці отримали квартири?

Будете отримувати стільки погроз у житті, скільки отримав я, глянемо, чи будете ходити без охоронців. (Сміється.) Ще раз нагадую, що це не охоронці, а побратими. Двоє осіб отримали квартири у 2017 році, ми ще тоді навіть не були знайомі. І троє отримали цього року. Всі вони зі спілки «Вільному воля».

– Мені просто здається, що зараз уже той момент, що всім, кому дуже треба було квартири, уже роздали, і настала хвиля, коли квартири хочуть отримати ті, кому це й не дуже потрібно, але чому б не отримати…

У кожного своя правда, наскільки йому ця квартира потрібна. Я знаю одну порядну людину, з якою у мене була довга розмова про те, що в нього є житло, а він подав заяву, аби отримати ще одне. Я кажу: «Може, перейди на «Соціум» і купи квартиру за 100 тисяч». А він відповідає: «В мене діти ростуть, хочу, щоб вони теж мали квартири». Це неправильно. Ця людина відома, правильна, він готовий допомагати, але не розуміє, чому я не хочу йому дати квартиру, адже всім даю. А я за тих всіх не маю інформації, а за нього маю.

Приємно, але є випадки, коли хлопці пишуть заяви і відмовляються від квартир. Тому що хтось поїхав за кордон, а комусь батьки купили. Таких людей одиниці, це шість випадків. Але я цю людину записую собі і чіпляюся за неї, хочу її бачити у команді. До речі, я ще розробив розпорядження і про нього всім доповів на зборах, що за будь-яке лобіювання в черзі чекає автоматичне виключення.

– Лобіюють себе чи когось?

Переважно кожен говорить за себе. Пропонують різні речі. Я на зборах озвучив: якщо хтось підходить, то виключаю з черги. Бо у 2018 році тільки двоє людей підходило, адже у 2017-му я виключив шість чи сім осіб. Принципово.

– Просять чи пропонують?

І те, і те. Було, що пропонували 50 тис. грн… А я не хочу, щоб мені за чорну гривню дорікали. В цьому місті росте моїх двоє дітей. Я сам виріс напівсиротою, а по факту сиротою, адже мати нічим у житті не допомагала. Я з 13 років сам на вулиці, і тому ціную частку доброти. Хочу, щоб діти мною пишалися, тому не збираюся плямуватися.

Наприклад, особисто своїх коштів я вклав у «Соціум» у розмірі 1,8 млн. грн… І ще 400 тисяч треба вкласти. Хлопці, які вклали по 100 тисяч, мені дорікають, що раптом нічого з того не вийде. А я вже стільки вклав, тому що вірю. І очевидно, що я хочу, крім того, що роздати квартири, потім і заробити. Бо житлово-будівельний кооператив «Соціум» – це юридична фірма, яка займається будівельними роботами. Планую, що це має стати частиною потенційного заробітку, але невеликого. Бо всі живі люди, і всі мають заробляти. Втім у зв’язку із новим соціальним проектом (фонд «Соціум») заробіток, напевне, буде малим.

– Ви виросли у бідній сім’ї, то звідки у вас 2 мільйони?

В мене є кошти, я був керівником компанії. І тепер батьки дружини приїхали із заробітків теж не з порожніми руками, бо працювали там 17 років. Вони мені дуже близькі, ми живемо в їхній квартирі. А до цього я з жінкою жив сім років у наймах. Адже моя домівка у Калуському районі, і, напевне, хата вже впала.

– Василю, ви ходите в дорогому одязі, їздите на недешевій машині. Важко повірити, що ви є простим хлопцем. Розкажіть, звідки взявся Василь Андріїв?

Був переломний момент, коли я закінчив школу і пішов у ліцей (тодішнє ПТУ №1). Мешкав у гуртожитку. Я очолив Помаранчеву революцію, і мене вигнали звідти. Потім, коли Ющенко прийшов до влади, то виявилося, що мої документи у рух не пішли, а от в гуртожиток я повернутися не зміг. Жив у одногрупника Степана під час навчання і потім ще чотири роки. Далі одружився і мешкав по найманих квартирах.

Починав я із роботи супервайзером, далі комерційним директором, потім заступником, а далі, у 22 роки, я став наймолодшим керівником компанії «Універсал».

– Що це за компанія?

Це ексклюзивний дистриб’ютор по всій Західній Україні, який продає чай «Lipton», «Brooke Bond», «Бесіду», з хімії – «Clever» та «Rexona». Я пропрацював там вісім років. Крім того, ще займався дрібною підприємницькою діяльністю: і перевезенням, і вливанням коштів, і на ринку Одеси купували товари, щоб продавати в кілька разів дорожче – це ж ринок. Так я міг заробити 2-3 тисячі доларів на місяць.

– Коли це було?

У 2012-2015 роках.

– Якщо ви так заробляли, то чому не купили собі квартиру, а живете у помешканні тестя і тещі?

Вони були за кордоном і дотепер приїжджали тільки раз на рік. Але в січні цього року повернулися назавжди. Ми зараз усі живемо разом – я, дружина, наші двоє дітей, батько, мати і ще баба.

– Тобто час уже і Андріїву отримати квартиру від Асоціації?

В жодному разі. Ще у 2012-2013 роках я викупив ряд ділянок в Опришівцях, де будую нам будинок. Шостий рік. Будинок уже є, але всередині ще багато роботи залишилося. І очевидно, що в 2019 році я туди переїду.

Окрім того, я розпочав будівництво двох дачних будинків. Я за життя уже кілька побудував – з ціллю купити земельну ділянку, збудувати там і продати.

– Коли ви пішли на війну?

З 2014 року я передавав речі друзям, які воювали і зараз чомусь зі мною не спілкуються. Хоча я нікому нічого поганого не зробив. А потім придбав бус, термобілизну, речі першої необхідності і поїхав на схід сам.

– Як волонтер? Тобто самі не воювали?

У 2014 році – ні, у 2015 році я поїхав воювати, а у 2016-му їздив уже на довше.

– Де конкретно ви воювали?

Шахта Бутівка, це місце, де я особисто заводив бійців. Я їздив ненадовго – на місяць-два, але завжди їздив туди, де можна відчути це все. У нас відстань до ворога була 80-90 метрів. От був випадок, що я поїхав додому в кінці квітня, а в травні загинули хлопці, які зранку тільки приїхали і зайшли на чергування. Веду до того, що можна бути в АТО на другій-третій лінії по кілька років і з тобою все гаразд, а я їхав у гарячі точки, де найбільше воюють.

Таких періодів було багато. Це і Мар’їнка, де завжди були бойові дії. Також був на Авдіївській промзоні. Ми про неї завжди чуємо, там 72-га бригада, де є люди, які ночували зі мною в окопах і були на позиціях. Це не проблема перевірити, коли є бажання.

Мене нічого не змушувало туди їхати, в мене в житті є все, що мені треба. Але я їхав, щоб самому собі довести, що можу це робити.

Зрештою не всі учасники АТО є учасниками бойових дій. Я розумію, що без другої і третьої лінії оборони ніяк, бо прорвали би першу. Але тільки 20% воювали в першій лінії, і якраз я заслужено є учасником АТО. Хоча й не користуюся жодними пільгами, але зробив те, що мав зробити, коли пішов воювати.

– Чому до останньої секунди невідомо, хто отримає завтра квартиру? І для чого сюрпризи? От жінка спершу чекала чоловіка з АТО, тепер тої квартири, а її все нема. І не всім же подобаються сюрпризи.

Я, власне, не знаю, чому ти вважаєш це стресом. Якщо всі будуть знати, кому ми вручаємо, то ніхто не прийде за нього порадіти.

– А може, і не треба, щоб інші приходили? Прийдуть, коли настане їхня черга.

Це хороший привід зібрати людей. Ми ж не так часто їх збираємо: 4-5 разів на рік. Людям важко прийти на збори і порадіти за інших? Стресом би було, якби він повернувся з війни і почав працювати, щоб заробити хоч на один квадратний метр. Або для побратима, який є інвалідом.

– Чому не знають навіть голови ГО? Як тоді відбувається процес розподілу житла?

До кінця 2017 року я це рішення приймав із членами правління. Сварилися, мирилися, бо кожен хотів зі своєї організації запропонувати. Проблема в тому, що хлопці не дивляться, що в когось біда, але він у тій організації, яка минулого разу отримала квартиру. Відтак інший казав: «Ні, тепер черга моєї організації».

Але найбільше мене обурило те, що почалися чутки, начебто хтось може за це кошти брати. Я в цей проект вклав душу і не дозволю, щоб хтось хоч гривню з цього заробив. Тому обмежив їх усіх від інформації. Хлопці лише зробили свою справу – дали протокол, де написали, хто потребує житла.

– То звідки беруться чутки про заробляння на квартирах?

Є різні випадки. От приходить жіночка і каже: «На жаль, у нас нема 200 тисяч гривень, щоб вам дати за квартиру». Я питаю: «Ви про що?» А вона відповідає, що учасник АТО з військкомату отримав квартиру і сказав, що заплатив 200 тисяч. А це Михайло Чертков, який, відповідно до наших правил, мав отримати однокімнатну квартиру. Нагадую, якщо нема дітей або одна дитина, то учасник АТО має право на однокімнатну, а якщо більше дітей, то на двокімнатну. Більше ми не даємо. У нього одна дитина, і він мав отримати однокімнатну. Але він вирішив через нас попросити забудовника, щоб доплатити різницю і отримати двокімнатну. Ми йому дали контакт, і він собі домовився. І про це розказав у військкоматі, а вони вирішили, що чоловік нам заплатив. Пішли чутки. І таких речей є багато.

Були випадки, коли той чи інший просив лобіювати отримання квартири. Я дуже цього не люблю. Бо багато в житті побачив. Діти вулиці мають сформований характер.

Максимум, що було приємно отримати – це коли дівчатам з офісу презентували коробку цукерок і шампанське.

– Біда ще й тому, що навколо ваших будов багато скандалів. Чому так?

Наведу приклад по вулиці Пулюя. Ми купили земельну ділянку під будівництво, щоб дати бійцям квартири, а люди нам не вірять. Думають, що це куми-брати-свати. Ментальність така. Ніхто нічому не вірить. Забагато було зрад і обманів. Я от кажу: окей, давайте ми з 10 поверхів зменшимо на п’ять. Ми втратимо квадратні метри, але щоб вони нас не кляли, ми готові на це піти. Проте люди не вірять. Кажуть, що все одно буде 10.

– Тому що здебільшого так і роблять забудовники.

Але ми не забудовники, для нас це нове.

– Коли ви створювали «Соціум», то казали, що будете фізично самі ставати і будувати. Але цього нема. Чому?

Тому що практично нема кому, нема бажання. Люди на словах рвуться, а потім зникають. За цих півроку я багато чого усвідомив. Щось у світі неправильно. Бо кожен бреше, обговорює, пхає ніж у спину. Таке враження, що люди чужою бідою заряджаються.

– Скільки будинків почав будувати «Соціум»?

От це найцікавіше. На Хіміків-Целевича це перший будинок, де уже зведений третій поверх. Там ми спільно з компанією «Благо» працюємо. Але єдиний наш перший на вул. Кисілевської, а другий – на вул. Пулюя. З березня по вересень у Франківську прийнято 117 детальних планів території. Це 117 будинків для приватних забудовників, які заробляють гроші. А наш один п’ять разів знімали з сесії, бо приходили депутати і скандалили. Відтак мені здається, що це гра. Це брудна політика, де кожен грає свою роль. Впевнений, що влада і опозиція між собою грамотно спілкуються, нас розводять, як кошенят.

Я теж багато з чим не погоджуюся в хаотичній забудові, але наша одна-єдина. І нам не хочуть дати це зробити.

Зрештою, мені багато хто говорив, що ми збиваємо ціну, бо даємо за 100 тисяч квартиру або й безкоштовно. Вони – мільярдери, які не хочуть дати кільком сотням бійців можливості жити у своїй квартирі.

– Чи буде Василь Андріїв йти в політику?

В жодному разі не буду. Не знаю, що має статися, що б мене змусило. Мені й без того вистачає кулуарних ігор та домовленостей. Бо часто ті, які у вишиванках говорять правильні речі, є українськими гнидами. Я дуже добре знаю, з чого вони заробляють, хто і як обдурює. У нас мало чесних людей в політиці, їх можна порахувати на пальцях.

Скажіть, чи лізла би людина, яка хоче йти у політику, в скандали? На мене за останній рік вилилося стільки бруду, що я не можу уявити, на кого ще так ллють, а доброго слова, навпаки, дуже мало.

– Два роки тому міський голова Руслан Марцінків звинуватив вас у тому, що ви працюєте на нардепа Олександра Шевченка. Ви знайомі?

Ми перетиналися, але особистої розмови жодного разу не було. А його люди працюють зі мною тим, що ллють на мене бруд. Вони мене не знають, але можуть собі дозволити написати про нас образливі речі на кшталт того, що я дуже плідно працюю з мером.

Наразі все виглядає так: Марцінків говорить, що я працюю на Шевченка, а оточення Шевченка – що я працюю на Марцінківа. Та хочу підкреслити: мені все одно, хто при владі. Хоч чорт там сидітиме, я буду домовлятися із будь-ким, щоб втілити наші проекти у життя. Хіба що все дійде до якихось моральних меж, через які я не зможу переступити.

– А за кого ви голосували?

Відверто? Ні за кого. Я у своєму житті тільки двічі голосував на президентських виборах. Принципово не ходжу на вибори. Звісно, люди роблять вибір, але дурний. Той, хто міг би зробити щось, або має низькі рейтинги, або йде як технічний кандидат.

Тут більше звернення до людей, ніж до політиків. Чому вони шукають царя? Гляньте, як у Фейсбуці: коли дерево впаде, то до Марцінківа звертаються, і те саме, коли каналізація забилася. В людей у голові СРСР, який закладений батьками, дідами, що прийде цар і все вирішить.

 

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК