Ігорю Романчуку 30 років і у нього ДЦП. Він вже десять років працює веб-розробником в Івано-Франківську, а ще – пише вірші, фотографує і навіть літав з парапланом.

ВВС News Україна розповідає історії успіху про людей з інвалідністю, людей, які, попри свій стан, не здаються, долають перешкоди і ламають стереотипи.

На сторінці Ігоря Романчука у «Facebook» та «Instagram» сотні фото з подорожей і благодійних акцій, у яких він брав участь, тут є пости про зустрічі з друзями, походи в кіно. Ми узгоджуємо з ним це інтерв’ю в месенджері, у нього гарна українська.

“Жити буде, але, що буде з ним – не відомо”, – сказали лікарі після народження Ігоря його батькам.

Родова травма, дитячий церебральний параліч, невідомо, чи зможе ходити. Зі сльозами мама Ігоря Тетяна Романчук розповідає про діагнози сина.

Копирайт изображенияВВС

“Лікарі попередили: що зробите до року, то ваше. У нас кожен день був розписаний – ставили компреси, робили масажі, фізкультура, лікування, ванни. Мені здається, що завдяки цьому він не прикутий до ліжка”, – каже пані Романчук.

Ходити Ігор почав у два роки, попри порушену рівновагу все ж навчився їздити на велосипеді.

“Він падав, але вперто і наполегливо продовжував їздити на велосипеді, – згадує мама. – А я бігла за ним. Він, якщо має бажання, якщо чогось захоче, то цього обов’язково досягне”.

Замість школи Ігор пішов до навчально-реабілітаційного центру, де навчалися діти з інвалідністю.

“Йому було важко тримати олівець, писати. Його мову ми розуміли, бо вже звикли, але людям часом зрозуміти Ігоря важко. Я переживала, як до нього будуть ставитись діти. Але він активно вчився, йому подобалось”,- розповідає Тетяна Романчук.

Потім було навчання у Коледжі електронних приладів і у Технічному університеті нафти й газу у Франківську. Не встигаючи писати за лектором, він копіював конспекти інших студентів на ксероксі, здавав сесії і врешті отримав диплом програміста.

“Для мене не було особливих умов, вчився, як усі. Щось вчив більше, десь міг халявити. Вчився в універі, а після пар йшов на курси”, – згадує Ігор Романчук.

Він двічі пройшов курси з мови програмування Java і знайшов роботу у франківській IT-компанії «SoftJourn», де спочатку працював тестувальником, а потім став програмістом.

Робота

Копирайт изображенияДМИТРО РУСАНОВ ДЛЯ ВВС

Ігор, як і більшість людей у місті, їздить на роботу маршруткою. Перед офісом зустрічає і вітається з колегами. Офіс «SoftJourn» – це велика простора будівля в самому центрі Франківська, тут працюють десятки людей, в коридорах стоять і чекають весни велосипеди співробітників.

“В компанії я вже майже 10 років і до мене добре ставляться. Працював як Аndroid developer, створював додатки для мобільних телефонів. Зараз вчуся створювати вебсайти. Завжди є труднощі, які треба долати. Це нормальний процес. Ти вчишся, досліджуєш, працюєш”, – каже про свою роботу Ігор.

Копирайт изображенияВВС

“Пройшов співбесіду і почав працювати, дуже здивував нас своїми здібностями”, – розповідає про Ігоря Сергій Фіцак, директор компанії.

За його словами, до чоловіка в компанії немає якогось особливого ставлення, чи поблажок, він працює як і всі, відповідно до свого рівня знань і вмінь отримує зарплатню.

Копирайт изображенияВВС

“Для мене він такий же, як і інші працівники. Ми з ним аналізуємо, обговорюємо задачі. Можливо, десь у спілкуванні треба більше прислухатися (до Ігоря. – Ред.). Ось і все”,- каже пан Фіцак.

Під час роботи тут Ігор зокрема розробив додаток Friendly City, який допомагає орієнтуватися у місті людям на візках. За допомогою додатку користувачі знаходять зручні з’їзди, пандуси в магазинах, лікарнях, аптеках і банкоматах.

Копирайт изображенияPLAY.GOOGLE.COM

“У нас є можливість реалізовувати власні ідеї, Ігор запропонував, його підтримали. Він залучив своїх друзів, які пересуваються на візочках, і створив такий додаток”, – розповідає про розробку Ігоря його колега Віта Випасняк.

Вона часто перетинається з Ігорем у проектах і каже, що проблем у спілкуванні з ним ніколи не було – зустрічі, обговорення, наради проходять у звичайному режимі.

Ігор з колегами часом виходить на обід, бувають походи в театри, а ще вони в офісі разом вчать англійську.

“Він чітко знає, що хотів покращити у мові і ми над цим працювали на уроках”, – каже викладачка англійської у «SoftJourn» Оксана Романович.

Вона із захватом розповідає про Ігоря, із яким подружилася: “Він дуже хороша людина. Мені здається, у нього в житті немає таких людей, яких він не любить. Ігор ніколи не пліткує. Це особлива людина, а не людина з особливими потребами”.

“Головне – не закриватися від людей”

Копирайт изображенияДМИТРО РУСАНОВ ДЛЯ ВВС

“Мене відпускають раніше, – говорить про умови своєї роботи Ігор. – Я стараюся себе подати як звичайна людина, щоб і ставлення до мене було, як до звичайної людини”.

Але при цьому чоловік визнає: у житті бувають різні випадки і реакція людей на нього буває різною.

“Часом сприймають нормально, а бувають виключення. Це треба розуміти і не впадати у відчай. Якщо хтось мене відштовхне, то це не значить, що я перестану щось робити, бо мене відштовхнули”.

Він каже, що йому не сила сидіти вдома, тому раз на тиждень разом з активістами Франківська роздає безпритульним їжу, їздить у дім для літніх людей, де відвідує жінку на ім’я Розалія, а на вихідних навідується до Залучанського інтернату, де живуть діти з інвалідністю.

“Я в цьому житті зрозумів дуже важливу штуку – коли ти допомагаєш іншим, ти забуваєш про свої проблеми. Ти переключаєшся і твої проблеми вирішуються самі по собі. Головне – не закриватися від людей і все буде добре”, – каже Ігор.

Подорожі

Коли йому сумно, він пише вірші, а ще займається фотографією і багато подорожує. Кілька років тому у першу подорож за кордон з Ігорем поїхала мама, а далі почав їздити сам.

У поїздках до всього пристосовується, вигадує лайфхаки. Наприклад, через порушену координацію не може перенести суп, щоб його не розлити. Тому ставить його на дощечку.

В одній з подорожей він допомагав хлопцю на візку, перекладав йому з англійської на українську, а той допомагав йому в побуті.

“Мене надихають інші люди, які чогось досягли в житті. Я вважаю, що все у твоїх руках і людина може досягнути багато чого. Треба вчитися і працювати. Можна сидіти вдома і казати, що у мене нічого не виходить. Але толку з цього? У мене є такий вірш, який називається “Боротьба”, там є слова, що найбільший твій суперник – це ти сам”.

Ігор Романчук каже, що мріє про прості речі – створити сім’ю і розвивати кар’єру.