Частина ІІІ: Якщо госпіталізації не уникнути

Коли малюк хворіє, особливо коли важко хворіє, у мами часто з’являється тривожна і водночас підступна думка: «Тільки б не в лікарню!» Але бувають випадки, коли госпіталізації не уникнути.

От приходить дільничний, чи ви самі йдете до нього на прийом, або пізньої ночі викликаєте «швидку», а вам кажуть: «У лікарню». І тут мама починає панікувати і шукати відмовки: «А може, почекаємо до завтра?», «Може, стане краще?», «Може, ми поїдемо в лікарню вранці?», або й категоричне – «Ми відмовляємось».

Звісно, кожен випадок особливий і унікальний, узагальнювати складно. Та й наші лікарні – не курорт, перебувати там, тим паче з маленькою дитиною, не надто приємно. Я не розповідатиму вам страшилки. Таких лікарняних історій більш ніж достатньо. Ви всі чули і читали про лікарів-хабарників, про їх халатне ставлення до пацієнтів, про лікарські помилки, внутрішньолікарняні інфекції… Але погодьтесь, хоч такі випадки і трапляються, все ж таки вилікуваних і врятованих дітей в тисячі разів більше! Я не перебільшую. Наприклад, лише у нашій Івано-Франківській обласній дитячій лікарні, що на вулиці Коновальця, щороку отримують допомогу близько 15 тисяч дітей.

Отож, коли лікар рекомендує госпіталізацію, не панікуємо: на це є певні причини. Їх може бути багато. Найочевидніші для мене – дільничний усвідомлює, що надати адекватне лікування в домашніх умовах неможливо, потрібні додаткові обстеження для уточнення діагнозу, консультація «вузького фахівця» або складні процедури, які можна здійснити лише в умовах стаціонару. В такому випадку відмовлятися від лікарні, як мінімум, нерозважливо.

Іноді (й таке буває) дільничний рекомендує лікарню, бо не впевнений у собі. Свого роду перестраховка: направити у стаціонар, нехай там розбираються. Якщо ви підозрюєте, що так воно і є, все одно на госпіталізацію варто погодитись. Ви ж не знаєте, в чому саме ваш дільничний не впевнений. Що він там підозрює. Може, це справді щось серйозне? А дитина ж ваша. За лікарську помилку, так само, як і за вашу безпечність, розплачуватиметься теж вона. Не відмовляйтесь. Поїдьте!

Повірте, ніхто не триматиме вас у лікарні без причини. Якщо нічого страшного, вам дадуть рекомендації і відправлять додому того ж дня. В крайньому разі – наступного. Врешті-решт, ви завжди можете забрати дитину і поїхати з лікарні, навіть без дозволу лікаря, якщо упевнитесь у недоцільності перебування там.

Але уявіть, що ситуація дійсно серйозна! Тоді у лікарні вам допоможуть. І цілком можливо, що завдяки цьому ви уникнете серйозних наслідків, аж до летальних. Я, знову ж таки, не перебільшую.

Якщо дитина погано почувається, у важкому стані, у неї гарячка, блювота, слабкість, сонливість та млявість, судоми, різкий гострий біль в ділянці живота, грудей чи голови, висипання на шкірі, утруднене дихання – будь-що з переліченого, ви викликали «швидку допомогу», і лікар каже збиратися у лікарню – відмовлятися не варто. Навіть небезпечно. У кращому разі ви через кілька годин викличете «швидку» повторно і таки поїдете. В гіршому – ви теж викличете «швидку», але вам уже буде геть непереливки. Навіщо так ризикувати?

Зізнайтесь, у більшості випадків ми (можливо, навіть несвідомо) відмовляємося від госпіталізації тому, що боїмося некомфортних умов, незручностей, втоми, труднощів, стресу, які з цим пов’язані. Така собі крихітна порція егоїзму, який десь там межує з материнською жертовністю і прикривається тим, що так краще для дитини. Нам здається, що вдома ми можемо забезпечити кращий догляд, харчування, умови, атмосферу. Вдома буде легше. «Вдома й стіни допомагають», – каже відоме прислів’я. Але хіба вартує отой комфорт та вигоди здоров’я малюка? Чи варто ризикувати заради теплої води і попрасованої постелі? Чи слід наражати дитину на небезпеку лише через власне небажання трохи потерпіти?

Лікарня – це тимчасово. Ви дуже скоро повернетесь додому, у звичні, приємні умови. І, як би важко вам там не було, швидко це забудете і далі насолоджуватиметесь життям у рідних стінах. Потерпіть. Вам є заради кого.

Тож раджу добре подумати, перш ніж відмовлятися від госпіталізації.

Якби я розуміла це шість з половиною років тому, коли була молодою мамою півторарічного синочка! Скількох неприємностей уникнув би тоді мій малюк! Але я самовпевнено відмовилась від лікарні, а дільнична – не наполягала. В результаті усе тією ж лікарнею і закінчилось, але у значно важчому стані і на довший час, та ще й з наслідками, які довелося долати кілька років! А цього всього могло б і не бути, якби я просто поїхала з малюком у лікарню одразу! Це був дуже суворий урок…