Я хотіла відмовчатися. Чесно. З гей-парадом у Львові усе зрозуміло, з нашим мером та його позиціями також. Але читання однієї інформації потягнуло за собою читання іншої, і пішло-поїхало…

Колись я написала кілька гомосексуальних оповідань. Вони не мали великого успіху. Ні, не через тему. Через якість написаного. Але якби я почала кричати, що це через те, що от вони не про гетеросексуалів, то отримала би бонуси. А ще сюди можна приплести небажання спільноти говорити про це, що також додало би балів до мого письменницького рейтингу.

Що тоді, що тепер мені абсолютно начхати, що відбувається в людей за зачиненими дверима. То я про секс. Мені байдуже, хто кого, в яких позах і з якими начебто відхиленнями від норми. Начебто, бо ж справді ніхто не вправі вказувати людині, де у неї нормальність, а де ненормальність. Та й, у принципі, хто знає, що таке норма у сексі, а що ні?

Але я зараз не про сексуальні крайнощі чи їх відсутність.

Я збиралася мовчати, але… В останньому номері журналу «Всесвіт» читаю матеріал про мистецький захід з переліком присутніх, і в тому числі присутнього ЛГБТ-автора. Тобто у нас є просто автори і ЛГБТ-автори? За логікою, так можна виділяти і авторів-чорношкірих, і авторів-мусульман, і ще там якихось інших. Як на мене, то вже попахує нетерпимістю, з одного боку, і просто про вокативними викаблучуваннями – з іншого. Бо направду, яке мені діло до того, хто від кого чи від чого ахає? Мені важливий мистецький продукт. Яка мені різниця, якого кольору шкіра у мого улюбленого Луї Армстронга? Мені так само байдуже до віросповідання Орхана Памука. Я не знаю, хто з моїх друзів і знайомих письменників гомосексуальний, хто гетеросексуальний, бо мені направду глибоко… Що – додумайте, читачу…

Але я не розумію, чому суспільство так вперто намагається розділити себе на ці дві категорії і активно, аж до агресії захищати то одних, то інших. Усі ж бо люди. І захищати треба права людини, а не її сексуальні смаки. Свої схильності та вподобання, як і любов та вірність, якщо вони для неї дійсно цінні, людина триматиме в защепленій ширінці та за припертими дверима, подалі від заздрих очей, як бережемо і ховаємо талісмани-обереги. Думаю, більшості справді байдуже, з ким і скільки разів спить чи не спить його сусід, якщо це відбувається не з твоїми… Як і байдуже, хто кого любить. Бо справжня любов вища від парадів та акцій протесту.

Лякає інше: чому так вперто нас, людей, хочуть поділити на якісь категорії? Ми ж не кури. І у нас одне на всіх бажання миру, розуміння, співчуття, любові. То чому ж?