Лише мені одній здається, що в часи найбільших криз в Україні – фінансових, урядових, парламентських тощо – хтось одразу ж починає спекулювати «мовним питанням»?

То нам підсовують ідею двомовності, то – лагідної українізації, то здіймають ґвалт навколо дублювання і титрування фільмів, то вводять ембарго на російські книги, а тепер от нове придумали – квоти на радіо.

Кожен такий випад сприймаю як провокацію або окозамилювання. Відомо, що оте «питання» народу України болить. Однаково сильно болить як тим, хто розмовляє українською, так і російськомовним. Мабуть, більше ніде в цілому світі немає такої неоднозначної, парадоксальної, а подекуди й абсурдної ситуації щодо мови, як в Україні. Мабуть, більше ніде у світі немає патріотів, які рвуть на собі сорочку, ба більше, віддають життя за свою країну, уперто розмовляючи мовою сусідньої країни-агресора, що роздирає тіло держави, за яку вони воюють, і проливає їхню ж кров. І мабуть, більше ніде у світі впродовж історії не було стільки нападів на мову, як в Україні. Не нагадуватиму вам різні укази та циркуляри. То загальновідомі речі ще зі шкільної лави. Втім, якби ж ми вчились так, як треба…

Що ж до найсвіжішого – квоти. Дехто посилається на досвід Франції. Мовляв, там уже десятки років діють квоти. Втім, з боку Ла-Маншу на Шербур чи Сен-Мало не сипало «градом», а питання двомовності у французів не особливо порушувалось. Вони, як і усі старі, добрі європейці, доволі ліниві до вивчення чужої мови. Молоді покоління – знають. А середнє і старше вчити не поспішає. Ну, як і в нас, зрештою. Втім, навіть у Франції до квотування поставились радше формально і ось нещодавно порушили питання про зменшення квот або й повне скасування їх для радіостанцій з інструментальною музикою. Чому? Бізнес. Нічого особистого.

У Німеччині минулого року заговорили про запровадження квот, а вже цього року процес призупинили. Навіть у тій же Росії квоти чомусь не пішли, принаймні поки що.

Я можу (не без когнітивного дисонансу) зрозуміти артистів та їх продюсерів, що чинять опір квотам. Більшість тих, які співають англійською, орієнтовані на Захід. Їх носи обернені в бік українсько-європейського кордону, західних тусовок, клубів та фестивалів. Кожному кортить пробитися, хоч вдається це небагатьом. А кому вдається, той добре знає, що заробітки там з нашими не до порівняння.

Російськоспівні артисти – то складніше. Так, багато з них розвернулись носами до теренів колишнього есересеру. Із задоволенням гастролюють Росією та іншими країнами СНД. Яким же «язиком» їм іще співати, окрім «общєчелавєчіского»? Втім, частина артистів (і це найогидніше) й не збираються на закордонні гастролі, але співають російською, аби уподібнитись російським поп-, реп-, рок- звьоздам. Бо ж українська аудиторія, на жаль, захоплено смакує усіляких там лєпсів і тіматі. Отож, найкоротший шлях до серця фанатів – бути схожими на їх кумирів. Одвічний комплекс меншовартості молодшого брата.

Я можу зрозуміти і радійників, які опираються квотам, – для них це, в першу чергу, бізнес. Не мільярдний (мені так здається), але який уже є. Вочевидь, запідозрили зменшення прибутків і запротестували. Інші аргументи на зразок «нема що крутити», «радіостанції втратять унікальність», «не врахована специфіка галузі» тощо є, певною мірою, справедливими, але не першочерговими. Понад усе – власний фінансовий інтерес. Радійники орієнтуються на смаки аудиторії. А про її смаки ми щойно уже сумно відзначили. Виховувати ж нові нікому не охота.

Мене шокував виступ українських артистів проти квот. Це міг би бути непоганий шанс для розвитку. Стимул для проукраїнської творчості. Чомусь думала, що люди мистецтва мають виявляти позицію. Державницьку позицію. Та де там! Особистий інтерес понад усе. Щоправда, зараз деякі віднікуються. Але то вже якесь маломістке.

Я особисто знаю і часом слухаю деякі регіональні радіостанції, які успішно обходяться взагалі без російськомовного вмісту. От зовсім. Не крутять навіть українських російських пісень. (Ще раз прочитайте попередню фразу: українські російські пісні. Звучить, як абсолютна нісенітниця! Так воно і є! Яка ж це українська пісня, якщо її російською співають? Шизофренія та й годі!) Погоджуюсь, що якість деяких, особливо місцевих, пісенних продуктів дуже низька. Але і фінанси в регіонах зовсім не столичні. Музиканти з великої сцени можуть дозволити собі якість. Чому ж не заохотити їх?!

Законопроект про квоти місцями недосконалий, місцями – відверто популістський, місцями – просто непрофесійний. Не заглиблюватимусь тут у деталі. На просторах Інтернету про це вже достатньо написано і сказано. Може, квотування дійсно не на часі? В законопроекті чимало батогів, а пряниками ну ніяк не пахне. А, як відомо, ніщо не викликає більшого опору і неприйняття, як пряма заборона. Жоден тиск, жоден примус популярності не додає.

Радикальні, тверді кроки в «мовному питанні» варто було робити двадцять з лишком років тому. Сьогодні не мали б деенерів з еленерами. Зараз рубати з плеча сокирою – ну, навіть не знаю. Галузки полетять, чагарник залишиться.

А з іншого боку, може, таки варто? Саме зараз? Коли і так гостро?

Але якщо вже рубати, то все. І будь-які торгово-бізнесові стосунки, і усілякі імпорти з експортами, і договорняки з кидаловами. А так не вийде. З цілої низки об’єктивних і суб’єктивних причин.

То, зрештою, чому ми закликаємо до патріотизму артистів з продюсерами та радійниками, чому вимагаємо в них поступитися власними фінансовими інтересами, коли на це не здатні найвищі особи держави?

І цього разу усі покричать та й стихнуть. Або ж підкинуть нову смажену качку, в яку усі вгризуться зубами.

А за солов’їну я спокійна. Як показує історія, що більше її тиснуть, то упертіше вона проростає!