Частина вояків УПА, які потрапляли у в’язниці НКВС, там і загинули. Повстанці не дочекалися суду, але це не перешкодило чекістам засудити їх вже після смерті.

Зокрема, в Головному державному архіві СБУ в Івано-Франківській області зберігається кримінальна справа Ярослава Якимовича Курляка, 1914 р. н., уродженця с. Бовшів Більшівецького району. Він був затриманий 30 травня 1947 р. під час нападу чекістів на бункер у с. Бовшеві.

Курляк разом з двома упівцями відстрілювалися, але червоноармійці закидали бункер гранатами. Під час бою був поранений червоноармієць. З повстанців живим залишився лише Курляк, але він був у важкому стані, бо отримав багато осколочних поранень тіла, загальну контузію й отруєння газами. А вже 3 червня 1947 р. внаслідок поступового послаблення серцевої діяльності і набряку легень він помирає.

Ярославу Курляку обвинувачення не пред’явили, в справі відсутні пояснення, але повстанця все одно «посмертно визнали винним за ст. ст. 54-1 «а» і 54 11 КК УРСР.

Його донька Софія Сосновська народилася у 1943 році. Тому про те, що червоноармійці бомбили криївку і поранили її батька, пам’ятає мало, бо було їй усього 4 роки. Але мама розповідала Софії, що тоді двох партизанів вбили, а її тата на фірі відвезли у Більшівці.

«У Більшівці тоді всіх звозили, били, добивали. Били і тата, хотіли, щоб він щось сказав, а він нічого не говорив і плював на них. Звідти його забрали до Франківська, і там пропав слід. Ми не знаємо, де він похований, – розповідає пані Софія. – Тато робив колись на колії, був високим та видним, тому мав псевдо «Збуй». Але якось до нього прийшли і забрали в партизани. Їхня криївка була в селі, у березі, але їх здав чоловік, який йшов до млина на роботу. Зараз там вже все заросло травою».

Жінка каже, що мама, ще поки жила, шукала слід чоловіка, зверталася до голови обласної ради народних депутатів Миколи Яковини, але тоді їй сказали їхати у Київ, бо тут їй нічим не можуть допомогти. Шукала тата і дочка. Як тільки утворилася незалежна Україна, їздила в Дем’янів Лаз, де відбувалося перепоховання вояків УПА, але його прізвище там так і не знайшла. Не поховали його і в Більшівцях, бо там також відбувалися перепоховання, проте Курляка не виявили й тут. Та й колишній районний центр знаходиться всього-на-всього за 2 км від Бовшева, тому, стверджує Софія Сосновська, якби він був там похований, то люди б сказали потім родичам.

Пані Софія також пригадує, що у лютому 1946 року їхню хату і все господарство розбомбили червоноармійці. Від будинку залишилося згарище. Мама разом з малою Софійкою і батьками якось врятувались, втекли до сусідів, а її рідний брат Петро Вільчик вистрибнув через вікно і втік у ліс. Проте навесні там зробили облаву і його вбили. Згодом течія річки принесла труп у рідне село, де  його й поховали. Червоноармійці тоді знали, що голова сімейства – Ярослав Курляк – був партизаном, тому й розбомбили його дім, проте їм не пощастило – він був у криївці, а не вдома.

«Після того, як спалили будинок, ми переховувались у сусідів, бо казали, що нас вивезуть у Сибір. Я навіть Курляк тоді не писалася, мама мене записала на свою фамілію Вільчик. Голова колгоспу був з родини, тому фамілію поміняли і нас так не вивезли. Потім нам дали хату у селі, і вже аж за колгоспу мама побудувала новий будинок», – розповідає дочка Ярослава Курляка.

Болить Софію також те, що, коли у селі відзначали 70-ту річницю УПА та згадували про партизанів, то її батька у цьому списку чомусь не було…

Так само посмертно був визнаний злочинцем Танасій Петрович Лендюк, 1921 р. н., уродженець с. Космач Яблунівського району. До весни 1942 р. Танасій Лендюк працював на власному сільському господарстві, потім його відправили на примусові роботи в Німеччину. У березні 1945 р. чоловік вступив у боївку Лютого і отримав псевдо Кучер.

У боївці п. Лендюк відповідав за пошуки боєприпасів (зібрав 4 тисячі патронів) та заготівлю продовольства для повстанців. У жовтні 1945 р. упівець брав участь у підпалі хат яструбків в с. Акрешори. 2 січня 1946 р. Лендюк був затриманий енкаведистами у себе вдома і допитаний у в’язниці. Але уже в березні 1947 р. він захворів на крупозну пневмонію, а 20 березня, згідно з офіційним медичним висновком, помер від слабкості серцевої діяльності. Радянські каральні органи, як і в попередній історії, бездоказово визнали діяльність п. Лендюка злочинною через «перебування в незаконному збройному формуванні, нищення майна громадян, грабунки їх…».

У період незалежності України повстанця з Бовшева Ярослава Курляка й упівця з Космача Танасія Лендюка об’єднали прокуратура і суди, які відмовилися реабілітувати незасуджених людей.

Сергій АДАМОВИЧ, Лілія ЩЕРБІН

 

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.