Ранки, загорнуті в сизий туман, густий такий, з особливим запахом, до якого домішується дух автівок і недотлілих звечора багать, хоч їх і заборонено розкладати у місті. Ранки, що виганяють містян із багатоповерхових мурашників до праці й навчання. А вони, кутаючись в теплі шалики, клянуть переповнені маршрутки, безвідповідальних таксистів, автомобільні корки і ранковий холод, через який уже не поїдеш велосипедом і не підеш пішки. І тягнуть у сизій напівтемряві за руку сонних малюків у дитсадки і першачків до школи. І так шкода у такі ранки цих малих пташенят, розбуджених не сонцем, а будильником, силоміць витягнених з-під теплих ковдр, витрушених зі зручних піжам у цей ранковий туманно-вологий тлум.

Клен щоночі старанно обтрушує багряний лист на долівку. Йому здається, що йти вранці по вогкому запашному килимі значно приємніше, ніж човгати сірою, хай і новою та умовно рівною бруківкою. Він переконаний, що кольоровий ранок – це значно краще, ніж сірий. Але двірник щоразу вперто підмітає тротуар під кленом. Згортає розкішний килим у смітник, щоб клен мав чим зайнятися і знову трусив своїм гіллям. І так аж до останнього листка.

Гм. А в маленьких польських містечках не горнуть і не змітають осіннє листя, поки усе не обсиплеться… Чому? Може, там такий романтичний люд, що любить шурхотіти черевиками по золотому килимі? Може, у них надто цінують працю, щоб посилати щоранку двірника підмітати там, де вже за годину буде так само? А може, річ у тім, що там на долівці лежить тільки листя, без недопалків, цукеркових обгорток і паперових стаканчиків?

Осінь у місті тицяє кожному до рук парасольку і взуває елегантних панянок в ґумові чоботи. Спеціально для них наробили усіляких різнокольорових, зі стразиками, навіть на обцасах. Бо міським панянкам, попри осінь, хочеться залишатись панянками, але дуже бажано з сухими ногами. І не кожні чобітки витримають випробування міськими калюжами. І чи не кожна несе в торбинці або вже залишила на роботі якусь перевзувачку, бажано – елеґанські човники на шпильці, аби осінь була не такою маркою. Було б добре, якби на міських вулицях не було калюж… Але тоді загине ціла велика китайська ґумовочобітна промисловість. Осінь у місті підтримує азійського товаровиробника.

Осінь розганяє посиденьки з міських лавочок. Бабцям-сусідкам вже не кортить розводити під під’їздом теревені, дядьки перестали різатись в карти, а підлітки – дудлити пиво і надривно горлати. Вечори стали тихими і затишними, попри холод і вогкість. І, мабуть, без лавочок жити було б таки спокійніше. Лавочки – зло. Лавочки – магніт, що вабить до себе збіговиська. Лавочки… Та вже. Добре, що осінь…

Осінь, осяяна косими сонячними променями, всілася на павутинку бабиного літа й мандрує собі понад озером, розхитуючи на воді легкі брижі. Хукає в лиця сміливцям, що таки вийшли на пробіжку. Демонтувала літники і мафи. Розігнала останніх найзатятіших рибалок, скоротила втричі прогулянки собаководам і дітям, загнала закохані парочки у затишні кав’ярні, а галасливі товариства – у стіни пабів та дискотек. І сміття стало менше… Та ну, збіг. Чи таки осінь?

Осінь розмочила і прибила до асфальту зібрану за увесь рік пилюку. І тепер колеса машин не здіймають за собою пісочних хмар, а лише хвацько закручують вихори з опалого листу. І маю вам сказати, це доволі красиво. Такий собі урбаністичний осінній перформанс. Щоправда, окрім цих витончених ураганів, з-під тих же коліс просто на перехожих часом налітають справжні цунамі. Але то вже стосується не тільки осені.

Осінь засвітила раніше вуличні ліхтарі, змінила режими кондиціонерів, замість вентиляторів увімкнула обігрівачі, підняла на вікнах жалюзі і ролети, впускаючи скупі промені світла. Вона вигнала з вулиць ятки з морозивом та діжки з квасом, натомість наготувала імбирного чаю та глінтвейну, гарбузового супу і смажених опеньків.

Осінь позагортала у картаті коцики змерзлі плечі, запалила запашні свічки, накидала у приватних повідомленнях посилань з довгими душевними фільмами і накупила нових книжок з хрусткими сторінками.

Звеліла сідати ближче, брати на коліна кота і дітей, гріти ноги об собаку, частіше обійматися і пити какао та гарячий шоколад. Замість квітів дарувати оберемки кольорового листу, каштани і жолуді. Замість цукерок жувати яблука і часник з метою профілактики сезонних застуд. Обов’язково обом, щоб не надокучав запах.

Осінь нагадує, що вже відтепер слід привчатися годувати пташок і забирати з вулиці безпритульних тварин. І людей теж не зашкодило б.

Слово ж яке – безпритульний. Той, кому нема до кого притулитися… Безпритульним можна стати, навіть маючи дах над головою…

Восени безпритульних має ставати менше.