Ви давно закінчили школу? Коли? Три роки тому? Десять? Сорок вісім?

Чому питаю? Бо мені до щему цікаво, коли, на якому поколінні у нас закінчиться совок? Я маю на увазі не лопатку, на яку згрібають сміття… Хоча асоціативно – дуже вдале порівняння.

Моє покоління – це ті, кому зараз 30 плюс. Народжені у вісімдесятих, в період такої собі умовної стабільності. До школи пішли у дев’яностих, часто голодних-холодних, з одним підручником на цілий клас і уроками при свічках, бо вимикали світло. Закінчили у нульових – ще одна гарна асоціативна штучка,  беручи до уваги спорожнілі кишені, серця і голови… Здебільшого зараз самі є батьками різного віку школяриків.

Ми всі – продукт системи. Чи безсистемності?

Пам’ятаєте, як воно було? В моєму «Букварі» на першій сторінці ще був Ленін, але в класі уже висів жовто-блакитний стяг. Піонерів-жовтенят уже давно відмінили, а пластуни так і не зуміли стати на їх місце (може, й добре). Це я до того, що одну ідеологію відкинули, а іншої не створили. На цю тему можна довго розмірковувати, але не зараз. Втім, вибухи на сході України зараз дуже красномовні. Більше, ніж тисяча слів…

Шкільне самоврядування кожен вчитель влаштовував, як міг. У моєму класі була струнка система соцзмагань, подяк-зауважень і культмасових заходів з-під палки. А у вас?

Найкомфортніше почувались ті учні, які були непомітними. Не найкращі і не найгірші. Їх не діставали вчителі – хороший «хорошист» всіх влаштовував. Їх не зневажали відмінники, бо ті здебільшого їм не надто набридали. Їх не кривдили забіяки-двієчники, бо в хорошого хорошиста швидше «скатаєш» на трієчку, ніж допросишся у відмінника. Вони були дуже зручними. Отож, усіх намагались отак м’яко чи не дуже, але підвести під середньо-статистичний стандарт «хорошості» і зручності.

Випадати з цього контексту зручних хороших посередностей було вкрай некомфортно. Наважувались не всі, інтуїтивно, на рівні якихось ментальних вивихів відчуваючи, що не виділятись безпечніше. «Тільки спробуй!» – промовисто говорив погляд з-під учительських окулярів. І «вискочка» одразу пірнав назад, у сірість і однаковість.

А якщо вже наважився бути іншим, то мусиш або ставати настільки яскравим, щоб просто не посягали, або терпіти. Найчастіше – і те, й інше. І часами треба було боронитися не на жарт. «Тільки спробуй!» – єдина зброя «вискочки». Від того, наскільки дієво він навчився її застосовувати, залежало аж надто багато. Боротися, опиратися, бути собою, незважаючи ні на що! Тільки спробуй – пошкодуєш!

Все природно. Або ти сіренька комашинка, яка зливається з корою дерева і тебе не видно й ніхто не кривдить, або ти – яскравого кольору жук, на якому аж написано: «Тільки спробуй!» І пробувати вже геть не хочеться.

Моє покоління зараз повело до шкіл/садочків своїх дітей. Здавалось би, ми – дорослі самодостатні люди. Нам мало би вистачити нашого пострадянського шкільного існування. Ми мали б навчитися на власному досвіді і хотіти для своїх дітей іншого, кращого, сучаснішого. Ми мали б захищати своїх дітей і відстоювати їх інтереси. «Тільки спробуй!» – мало б кричати наше батьківське єство кожному, хто продукує сірість і посередність.

Але що натомість?

«Мовчім! Не висовуймось! – кричать батьки на батьківських зборах. – Бо будуть проблеми». (Які? Вигадані нами ж?) «Бо дітям будуть мстити – оцінки, бали, ЗНО». (Хто? Вчителі? Дирекція? «Тільки спробуй!») «Тихо, бо так зручніше, бо по-тихому можна порішати». (Коли ж ми навчимось вирішувати питання в конструктивному діалозі, а не «рішати»?) «Нам теж не подобається, але що ми можемо змінити?» (А що ви готові зробити, щоб відбулися зміни?)

Отож я й питаю: на якому поколінні у нас закінчиться совок? Ми, вісімдесятники, ним не стали. І наші діти мають всі шанси ним не стати. Бо ми їх старанно вчимо: не висовуйся, мовчи, терпи, скигли в кулак, тримай дулю в кишені…

Іноді мені здається, що реформа в українській освіті не відбудеться ніколи. Всі спроби трансформацій і змін придушуються в зародку. Совкова система живе і процвітає. Точніше – сіріє і усереднює. І опирається вона не на вчителів і адміністрацію шкіл. Не на відділи та департаменти освіти. Навіть не на міністерство. Система міцно і надійно влаштувалася на фундаменті, який називається «батьки». Ми добре засвоїли урок: «мовчи-терпи-скигли».

Де ж воно, сміливе «Тільки спробуй!»?

Може, час побачити самих себе і дозволити хоча б власним дітям бути собою?

«Тільки спробуй!» Тобі сподобається!