Таха-Птаха

У мене все дуже спонтанно. Нема неділі, нема понеділка, нема вихідних – я взагалі літаю-літаю. Коли втомлюся – сідаю. Коли хочу знову полетіти – відштовхнулася від землі і знов полетіла. Це не обов’язково під час малювання – під час будь-якої роботи… Мене навіть Таха-Птаха називають.

Я люблю рух. Свій ровер називаю коником. Навіть коли дощ, беру капюшон на голову і мчу на ньому. Обожнюю їздити, бо я тоді більш мобільна. Не люблю гаяти час на чекання транспорту. Дуже люблю ходити пішки. І бути сама. Дорогою часто приходять творчі ідеї. Є більший контакт із Богом. Тож дуже люблю бути сам-на-сам із собою…

 

Мавка

Ще з часів художньої школи мене привабила Леся Українка. Захоплювала не тільки її поезія, а й приклад жінки-митця, сильної духом, яскравої особистості. Видно, я з самого дитинства почала себе налаштовувати на нелегкий творчий шлях. «Лісова пісня» червоною ниткою пронизувала з дитячих років мою творчість. Сам твір є філософсько-глибинний, і впродовж життя можна з нього черпати все нове і нове. І образ Мавки мені дуже імпонує й близький… Тож не дивно, що мене називали Мавкою. І в інституті курсові  й дипломна – теж з «Лісової пісні». Після закінчення Українського поліграфічного інституту ім. Федорова видавництво «Каменяр» запропонувало мені ілюструвати збірку лірики Лесі Українки «Хвилі моєї туги». І знову Леся продовжується… Та й внутрішньо відчуваю себе Мавкою. Намагаюсь більше відчувати природу, вона наша мати і наставниця, провідниця. Вірю в силу світил, дивлюсь на небо і на зорі й свої кроки часто зважую… І знову ж Мавка мене веде.

А-ля пріма акварель

Акварель по мокрому неможливо поправити. Акварель така є. Навіть  акварель по сухому важко виправити, але в ній можна розмірено розподілити час, неспішно накладати шар за шаром. А акварель по мокрому – це так званий підхід а-ля пріма (є такий вислів у художників), тобто на одному подиху. У цьому й складність техніки: по-перше, виправити неможливо, по-друге, потрібно бути дуже сконцентрованим, пильним, дуже чутливим, напрочуд швидким і точним у рухах, а також цільно бачити всю картину. Я в дитинстві дуже переймалася, коли щось не так вдавалося, як хотілося… Бувало, навіть слізьми орошувала свої роботи… Тоді (і то було перше з осяянь) я собі сказала: а чому ти думаєш, що має бути так, як хочеш ти? А може, так, як воно тебе веде, і є краще? Ця мінливість і непередбачуваність акварелі мене, напевно, й вабить, тому що інколи й я така буваю…

 

Криниця для спраглих

Після «Лісової пісні» й лірики Лесі мені хотілося ту висоту втримати – малювати щось дуже глибоке, філософське, сакральне. І тут особливо була важлива акварель, яка, як скрипка чи віолончель – коли мусиш все дуже тонко робити, щоб, не дай Боже, не було зайвого руху. Крім технічної досконалості, це вимагає й енергетичного насичення. Я дуже люблю молитву Франциска Асізького: «Зроби мої руки проявленням Твого світу… Там, де ненависть, дай принести любов. Там, де темрява, дай принести світло…» Я сподіваюся, що у виставці «Криниця для спраглих» кожен зможе почерпнути для себе краплину живої води.

 

Крісло для ангела

Колись, на початках, я фотографувала більше на інтуїтивному рівні. Потім мої колеги зазначили, що це самодостатні фотографії, й запропонували їх виставити. З того часу я творчо працюю і виставляюся не тільки з аквареллю, а й з художньою фотографією. І для мене це – як два крила, які допомагають мені літати…

А тепер буде відкриття чергової фотовиставки вибраних світлин різних років «Крісло для ангела»… У мене в майстерні навпроти вікна стояло звичайне робоче крісло. І коли одного ранку я зайшла (а було світло і сонячно), то побачила, що тінь від крісла цікаво падає на картину. Здалося, що ця тінь крісла – щось невловиме, ніби якась невидима істота на ньому відпочиває. От літає-літає, як я, а потім хоче десь присісти. І це крісло – для неї.

А відчуття ангельської присутності до мене приходить часто. Взагалі, все, що ти твориш, віддзеркалюється у світі тонкому. У мене й робота є – «Мій стомлений ангел». Напевно, йому нелегко… Бо я не зовсім така, якою би він хотів мене бачити. Я ж недосконала, буваю нечемна, неорганізована, а він, бідний, сумує через це. А потім сама прошу його: “Ну, допоможи мені встигнути до виставки…”

Записала Наталя ТКАЧИК

Читайте також:

Ікономислячий (інтерв’ю з Парфьоном)

 

Там, де “душє на місци…” (Василь Андрушко)

 

Наталя Сумська: «Безмежно вдячна за любов іванофранківців»

Тетяна ПАВЛИК: «Люблю літати…»

Юрій ПІТЧУК: «У творчості намагаюсь поєднувати красиве з огидним»

Повітряна куля Галини Петросаняк

4.06.2015

Ольга СЛОНЬОВСЬКА: «Якщо перекладач ‒ злодій, бо не може точно перекласти, то письменник – брехун»
Павел АЛЬТГАМЕР: „Дозвольте собі бути, як діти“
Ірма ВІТОВСЬКА: “Гра в житті – це найстрашніше. Будьте такими, як ви є”
Франківський Кант