Я дотримав слова. Я обіцяв виспатися, так і зроблено. Але поки я спав, бачу, що вся країна замість того, щоб дихати на повні груди, робити закрутки на зиму, обговорює повернення Саакашвілі в Україну. Всі ми знову поділилися на тих, хто за, хто проти, на зраду й перемогу і таке інше. Втрачаємо залишки здорового глузду, а отже, незабаром будуть вибори? Щоб зрозуміти, що відбувається насправді (на жаль, в Україні можна хіба що так), довелося особисто прибути на західний кордон. І поки їдеться в дорозі – відмотати всю заплутану стрічку з початку.

Отже, якось Україна опинилася в небезпеці і зі всіх-усюд почали стікатися люди, які щось петрають в реформах або принаймні думають, що петрають. Зрозуміло, що Міхеїл Саакашвілі у своєму доробку таке має, бо в час його президентства Грузія змінилася. Не факт, що завдяки особисто йому, але в його час ігнорувати такий аргумент безглуздо.

Саме тому, мабуть, чинний Президент України запропонував Міхо «роботу». Може, про справжню роботу і не йшлося, а малося на увазі, що «один з реформаторів» підтримує Петра Олексійовича і є в його команді? Бо дуже вже треба було зоряної підтримки та зв’язків за океаном.

У зв’язку з цим для Саакашвілі швидко виписали український паспорт – просто так, без батьків-українців, без народження в Україні, без особливих заслуг для України, без надання політичного притулку, без знання мови, без екзаменів з історії… Просто «виписали», як допуск до електромонтажних робіт. Хіба це не має обурювати тих, хто отримав громадянство іншим чином? Невже українське громадянство так легко має набуватися? А що сказати про тих іноземців, які воюють за Україну і проливають свою кров? Всі отримали українські паспорти? Не знаю, як ви, але я особисто є і був проти того, щоб український паспорт був фантиком і театральним реквізитом. Взагалі, думаю, що нам варто зробити якусь грандіозну перекличку, скласти іспити і зрозуміти, хто тут справжній громадянин, а хто просто нехай собі насолоджується в наших краях гостинністю та красою. Деталі обговорюються.

Втім допустимо, що бажання Саакашвілі реформувати Україну справжнє, а це вже можна рахувати як заслугу. Тому ми промовчали. Мовляв, нехай буде громадянином, береться до побудови держави, а там і мову вивчить.

Давайте припустимо, як про це могли домовлятися.

• Міша, підеш до мене працювати? Будемо Вкраїну будувати.
• Та чого ж не піти? Піду. А що робити треба?
• Та нічого не треба. Там папери вже робляться, я сказав, щоб позаповнювали формуляри, заяви, анкети. Треба просто твою згоду. Мову вчити не обов’язково, і так зрозуміють. Виспися гарно, завтра будемо фотографуватися, як я тобі паспорт вручаю.

Могло так бути? Цілком. Два президенти спілкуються між собою, тож рівень взаємодовіри високий. Але потім Саакашвілі вирішив проявити свої амбіції, критикувати Президента та його оточення, заявляти про власний політичний проект. Він показав, що не може гучно клацати обцасами й брати під козирок все, що кажуть, тож його назвали гастролером і заробітчанином. Так «провладний реформатор» став затятим «опозиціонером».

І цілком можливо, щоб ще задовго до виборів (а Президент таки збирається на другий і, можливо, навіть на третій термін) зачистити поле, найпростіший спосіб позбутися уявного суперника – позбавити його громадянства. Зрештою, до цього й так було багато питань. Чому я пишу «уявного суперника»? Бо поки що Саакашвілі не може бути реальним суперником, поширюючи популістичні гасла та ідеї, солодкі фантазії в компанії сумнівних політиків – це не для думаючих людей. Втім розумію, що реальним суперником він міг стати: будь-який популістичний чи маргінальний політик, коли приходить до тями і пропонує реальну програму, стає каменем наріжним – таке люди можуть підтримати.

Напевне, розуміють всі, що причина позбавлення Саакашвілі громадянства політична, а юридична казуїстика міграційної служби – офіційний привід. Працює, так би мовити, «верховенство доцільності» (напевне, доведеться це якось вписати в Конституцію, щоб її щораз не порушувати). Забравши в отакий спосіб громадянство, Порошенко замість бути гарантом Конституції, проявив себе як свавільний власник заводу «Україна». А люди цю несправедливість відчувають. Стаття 25 Конституції України каже: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Саме порушення щодо Саакашвілі такої конституційної норми обурило багатьох громадян, навіть тих, яким також не подобається, що «якийсь грузин буде тут нас вчити, як жити».

Примітно, що вихідною точкою скандалу стало МВС, яке нібито знайшло якісь невідповідності в анкеті Саакашвілі. Нагадую, що міністром є Арсен Аваков. Напевне, залишиться загадкою, як було насправді – чи то Адміністрація Президента дала команду знайти невідповідності, чи то МВС проявило «вчасну ініціативу», але зрозуміло одне: Петро Порошенко поспіхом міг підписати такий указ.

І якщо ця ініціатива пішла від Арсена Авакова, то в такий спосіб міністр цілком може мстити Міхо за Одесу і «копати» під Президента. В тому одна з найбільших небезпек. Адже слово «хунта» перестане викликати іронічну посмішку. А тепер, якщо подивитися на бюджети і потуги, то МВС нічим не слабше від Міноборони – там найновіше забезпечення, військова техніка тощо. Аваков стає все більш небезпечним силовиком, якому цілком під силу здійснити державний переворот і стати справжнім диктатором. Тоді ми можемо зійти з європейського шляху розвитку на латиноамериканське блукання по колу, з якого не видно спасу. Таким маніпуляторам необхідний третій Майдан, щоб там ритуально «з’їсти» Порошенка. Люди в Україні ніби мудрі, хаосу просто так не допустять, хіба що влада буде нахабніти. Проте президентські сили нахабніють, зовсім не червоніючи, – інстинкт самозбереження також чомусь мовчить. БПП уявляє, що також прийшов «навіки», як і Партія регіонів в 2010 році…

В той самий час путінські агенти мусять включитися в роботу і йти «по бєспрєдєлу» поруч із справедливо обуреними українськими громадянами, ведучи їх із Міхо на табір Президента, цеглина за цеглиною руйнуючи державу. Сам Саакашвілі ще ніким не є, а вже впіймав месіанську зірочку і потроху почав перетворюватися на третього президента України Віктора Ющенка. І його використовують «на темно» для боротьби з недалеко мислячим Петром.

І все ж цікаво, яким буде той перехід кордону. Колони машин, тих, хто відстоював позицію Міхеїла або ж статтю 25 Конституції, або ж тих, хто проти Порошенка, або за все хороше і проти всього поганого, невпинно рухалися до пункту пропуску «Краковець». По дорозі, як і в старі-добрі часи, працівник поліції не просто перераховував кількість машин у колоні, але й переписував номери автівок. Чим ближче до пункту призначення, тим більше було всяких «дежавю»: хлопці в чорних касках, «банду геть!», наметовий табір, сцена, священики і молитви, співаки і добровольці, прапори партійні та державний, організація води та харчів. Дух Майдану. Кількість отих «чорних ікринок» вказувала на те, що ніякого переходу тут нині не станеться…

Та коли стало зовсім нудно від пафосних промов і через спеку, то задумаєшся і не перестаєш дивуватися тому, скільки держава Україна витратила грошей, сил, всяких ресурсів, аби якомусь одному, хоч і трохи знаменитому українському громадянинові перекрити дорогу додому. Підкреслю: не втечу з України, а повернення додому. Цікаво, чи в 2014 році в січні Аваков дійсно доклав усіх зусиль, аби Янукович не покинув територію України?

Люди вже самі один одного перепитували: якщо щось з паперами не так, то чому б того грузина не впустити і тут вже розбиратися – чи арештувати, чи забрати паспорт, чи відвезти в міграційну службу? Для чого ота вся колисанка на кордоні? Для чого ті тушки, і хто їх привіз? Поки всі мордувалися одвічними революційними питаннями, оголосили інформацію, що Саакашвілі спільно зі своїми попутниками поїде поїздом.

Знову колони рушили на пункт митного контролю, цього разу на станцію «Мостиська-2». Напевне, від нудьги, пропущеного обіду і шаленої спеки хтось порізав колеса в тих бусах, якими привезли тітушок на станцію. Хоч якісь розваги! Тим часом потяг «Інтерсіті» так і не зміг виїхати з Польщі. Українська сторона впевнено тримала червоний сигнал на семафорі. Передавали інформацію, що «Укрзалізниця» по телефону заборонила машиністу в’їзд потяга з Саакашвілі на борту. Решта пасажирів стали заручниками ситуації. Так Україна в черговий раз показала усьому світові, що заради одного громадянина може порушити міжнародні угоди щодо залізничного транспорту. У місце перетину колії та кордону почали стягувати спецназ.

В місцевих магазинах активісти встигли купити харчів, яких тут могло стати на добрих два місяці, замість хліба вже брали кукурудзяні палички і кам’яні бублики, а морозива якось в одну мить просто не стало. Але спокійно з’їсти куплене не вдалося. Оголосили, що перехід буде на пункті «Шегині». Рішуче настроєні громадяни розвернули свої серця, уми та залізні коні туди.

Сказати, що в Шегині була велика черга, – це нічого не сказати: три ряди транспорту акуратно стояли в бік Євросоюзу. В тих, хто був учасником черг, ціла палітра настрою – від незворушності, втоми і приреченості до здивування і щирого зацікавлення, від злості і образи до піднесення і гордості. Тихо стояли німці, пораз «шляхували» поляки, а наші заробітчани старалися від тих не відставати.

Перед брамою пункту пропуску з обох сторін – вже знайомі «люди в чорному». Щоправда, досить відмінні від похмурих «космонавтів» зразка 2013 року. Люди охоче спілкувалися з правоохоронцями, ті досить добре йшли на контакт, можна би було навіть написати, що зустріч «пройшла в теплій і дружній обстановці». Під брамою зустрілися як ті, хто мав на собі бронежилети, так і ті, хто купив їх за власні заощадження і передавав військам. Щоб натовп не пройшов на територію пропускного пункту, прикордонники стали строєм у ланцюг. Тривав мітинг, тривали переговори з прикордонниками, були вимоги, була «ганьба!». Сонце поволі котилося в бік Європи. Дивно, але в час виступів не було ніякої штовханини чи боротьби. Прикордонники були спочатку розгублені, втім потім оцінили стриману, наскільки це можливо в такій ситуації, поведінку людей. Здавалося, що сьогодні нічого не буде.

І от влада оголошує, що пункт перетину кордону заміновано, переходу не буде, всім розійтись. Далі пішло все, як по нотах. Буквально з першого натиску прикордонники втратили порядок, мітингарі побігли вперед. Зрозуміло, що ніякого паспортного контролю ніхто на ходу не проходив, бо було не до того, але й кордону незаконно ніхто не перетинав, та й наміру такого не було – всі залишалися все ще на українській стороні. Від чого українським автоматникам одразу полегшало, бо не треба було слідувати Статуту караульної служби й відкривати вогонь. Як казав один із чоловіків: вважайте, що ми тут за грибами ходили. Зрозуміло, що великої ніжності в цьому змаганні ніхто не проявив, але, слава Богу, ніхто серйозно й не постраждав. Буквально за хвилину люди повернулися вже спільно з Саакашвілі і народними депутатами, прикордонники стали їм на заваді, а позаду зайняв позиції спецназ. Прикордонники ще раз і дуже швидко програли в «регбі», Саакашвілі провели флангом, а спецназ пропустив крізь себе юрбу. Саакашвілі й народні депутати, хоч і надто показово, зробили все, щоб їм поставили штемпелі в паспортах. Але не судилося. Тепер ті, хто переходив з Польщі, ймовірно, отримають штраф, згідно із ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не страшно. Інцидент вичерпано.

Розв’язці зраділи всі (крім прикордонників), особливо ті, що стояли в черзі на пункті пропуску «Шегині», замість короткого «psya krew» почулося голосне «слава Україні»! Народні депутати України, які супроводжували в цій поїздці Міхеїла Саакашвілі, нескромно сіяли в променях чужої слави. Вони так нічого і не зрозуміли. То дійсно виглядало як тріумф, бо коли питаєшся, чому ви так радієте, то люди відповідають: бо є так, як хоче народ, а не як хтось сказав.

До речі, нічого не залишається, як побажати Пороху робити те, що хоче народ, заради добра всіх. Не такий вже він і темний, той народ – кричали ж у Львові: «Юлю – геть!» Хоч і дуже ясним його також важко назвати, а будь-яка заворуха на кордоні буде додумуватися, перекручуватися, обростати міфами і в результаті аж ніяк не буде сприяти державі. Двоє людей, які вирішили демонстративно на весь світ помірятися кутасиками – один вчинив негідно, позбавивши іншого громадянства, інший вчинив неправильно – підставив всю державу, зробивши заручниками ситуації не тільки пасажирів злощасного потяга, а всіх громадян України.

Народу не потрібен месія, їх уже тут бачено-перебачено. Народ ні ліпший, ні гірший від решти народів – ним також вдається маніпулювати й ділити, але він також не дасть собі так просто в кашу плюнути.

І точно, що озлоблювати народ брехливими замінуваннями не варто. Треба розрізняти державотворення від порохоботства, боротьбу за права від зрадофільства. То хто ж винен?

P.S. Найголовніше, щоб в українського спецназу з облич не сходила приятельська посмішка.