Тривалий конфлікт довкола призначення генерального директора Івано-Франківської обласної телерадіокомпанії 6 листопада на 26 сесії обласної ради нарешті став «надбанням» широкої громадськості. Причини й перебіг конфлікту «ГК» виклав у статті «Цирк на дроті обласного радіо». Зокрема, автор зацитував керівника фракції «Національний вибір» Богдана Боровича. Нагадаємо, пана Богдана обурили спроби Держтелерадіо призначити директором обласної компанії журналіста Ігоря Бойчука. На думку депутата, Ігор Бойчук доклався до русифікації прикарпатського радіоефіру, продавши свою приватну FM-станцію, на частоті якої тепер виходить «Рускоє радіо».  Також обранця зацікавило, в який спосіб Бойчуку вдалося отримати звання заслуженого журналіста України.
«ГК» надає Ігорю Бойчуку можливість задовольнити цікавість обранців.

Ігор Бойчук, журналіст:

Корпоративні права «Бойчук-студії» були продані у квітні 2007 року київський компанії, яка володіє кількома радіостанціями. Вона сама визначила, що транслювати на частоті 101, 3 fm в м.Івано-Франківську. І. Бойчук із згаданого часу був призначений директором згідно контракту. «Заслуженого» отримав не «незабаром», а майже через рік потому. Кандидатуру подавали на здобуття звання аж два попередники нинішнього голови ОДА, починаючи з 2003 року. (Варто було підняти документи канцелярії, в яких було зазначено, за що: створення першої «ефемки», нового формату мовлення не тільки в області, а й в західному регіоні).
Колектив обласної державної телерадіомовної компанії не був «категорично проти», як сказано в  публікації, бо там я успішно працював впродовж семи років, а висунув альтернативну кандидатуру – О. Івасіва.
Щодо листа від керівництва обласної організації Національної спілки журналістів, то її голова В. Назарчук банально зводив рахунки за критику своєї бездіяльності. Хоча, маючи досить солідний матеріальний стимул у вигляді пенсії і зарплати, що вимірюються не одним десятком тисяч гривень, міг би робити щось суттєвіше для представників журналістського «цеху»…
Повернемось до оборудки з радіо. Наша сім’я здійснила її після численних спроб знайти співвласників в області: серед органів влади, політичних партій, представників бізнесу. Виношувалася навіть ідея створення ефірного мовлення області на базі частоти 101,3 fm. Та далі розмов і обіцянок справа, на жаль, не рухалась, а самому вижити було практично неможливо. Крім того, на той майже всі місцеві студії вже скооперувалися із «мережевиками « із столиці. І в 2004 році практично одразу з’явилося сім чи вісім «ефемок». Чомусь тоді представники національно-патріотичних сил, профільна комісія облради, представник Нацради з ТБ і РМ не вдарили на сполох, що почалась «русифікація прикарпатського радіопростору», – як сказано у вашій статті!
У нашому випадку – це був чистої води сімейний бізнес, і, підкреслюю, ніякої політики. Ми продали те, що створили працею членів сім’ї впродовж 12 років. Не в держави взяли, не приватизували те, що погано лежало на відміну від деяких керівників місцевих ЗМІ. Не міняли своєї позиції, як деякі із них в залежності від зміни керівництва області та розстановки політичних сил, лиш би залишитись біля бюджетного корита.
Що стосується нинішнього керівника області, то після отримання листа Держтелерадіо, думається, міг би хоч зустрітися із головним фігурантом цієї історії з призначенням, і сформувати власне бачення ситуації, а не керуватися думками окремих радників. Бо ними не завжди керує об’єктивність.
А пану Боровичу, навіть, зважаючи на його похилий вік, хотілось би побажати, перш, ніж підходити до сесійного мікрофона, хоч трохи цікавитися фактами…