Існує стереотипне уявлення, що благодійністю займаються лише публічні і заможні люди. Мовляв, вони можуть пожертвувати великі суми і бути результативними, а нам, простим смертним, з нашою «вдовиною лептою» хіба що роздавати милостиню жебракам під церквою, а не записуватися в благодійники.

Це уявлення настільки поширене, наскільки і хибне. По-перше, милостиня жебракові – це не благодійність, а соціальний злочин. Так, можливо, я дещо згущую фарби, але ваших дві, п’ять чи двадцять гривень, які ви тицяєте в руки вуличному жебракові, не стають для вас індульгенцією і перепусткою до раю. Це не милостиня. Це окозамилювання. Для самого себе, в першу чергу. Ваш дріб’язок, щиросердно тицьнутий у простягнуту руку жебрака, робить його ще більшим жебраком. Ваша позиція «Я даю, і хай йому буде на совісті, якщо він бреше» безвідповідальна і поверхова. Даруйте, якщо когось образила. Але це не допомога. Це квиток в один кінець, це штовхання ще глибше у прірву.

Не розказуватиму зараз вкотре про те, що більшість жебраків або шахраї, або жебракують не з власної волі. І якщо, подаючи першим, ви підживлюєте їх особистий гріх (саме оте, що має бути в нього на совісті – ви ж з благими намірами, правда? А обдурює він. Значить, совість – його), то підтримуючи других, ви стаєте співучасником кримінального злочину, який називається «торгівля людьми». Так, рабство давно скасували. Але работорговці і далі процвітають, доки на вулицях міст і сіл сердобольні мешканці тицяють дріб’язок у капелюхи жебраків, яких змусили силою чи залякуваннями вийти на вулицю з простягнутою рукою.

«А може, людина дійсно має біду і потребує допомоги, а всі пройдуть повз і не зупиняться?» – цілком справедливо зауважите ви. Якщо раптом людина дійсно потрапила в біду, то її біда не вирішиться через отих кілька вижебраних гривень. Це, знову ж таки, шлях у прірву. Тож або ви під маскою небайдужості тицьнете гривню і підете з відчуттям виконаного обов’язку, або справді проявите співчуття та емпатію, витратите час, вникнете у суть проблеми і допоможете її вирішувати по-справжньому, а не через удавану щедрість…

Насправді бути благодійником легше, ніж здається. Є кілька дуже простих і дієвих способів.

Перший – знайти благодійний фонд, напрям діяльності якого збігається з вашими життєвими цінностями, і підключити регулярний щомісячний платіж на його рахунок. Зробити це надзвичайно просто: вам підкажуть у вашому банку. Ви можете перераховувати щомісяця зручну для вас суму – тих же дві, п’ять чи двадцять гривень. Не варто нехтувати малими сумами! Уявіть, що 20 гривень пожертвували тисяча осіб. Скільки вийшло? Правильно: 20 тисяч. І он вона там – ваша двадцятка, що не дісталася жебракові під церквою (чи його господареві).

Другий, не менш ефективний спосіб – стати волонтером. Я, наприклад, не маю можливості пожертвувати велику суму. Для мене 100-200 грн. – це межа. Я не можу придбати на благодійному аукціоні картину за 10 000 грн. чи перерахувати цифру з чотирма нулями на рахунок важкохворого. Але я можу організувати (чи допомогти організувати) той-таки аукціон чи благодійний концерт, щоб зібрати удвадцятеро більше, ніж могла б пожертвувати від себе особисто.

Третій спосіб – просвітницько-інформативний, умовно кажучи. Затративши мінімум часу та нуль фінансів, ви можете стати шляхом, по якому до потребуючого прийдуть заможні і публічні благодійники, про яких ми вже згадували в першому абзаці. Адже їм – заможним і публічним – завжди ніколи. Вони не мають часу шукати, кому б допомогти. А тут ви: чік – є ось така гарна соціальна ініціатива, мистецька акція, важкохвора особа. Ви, звичайно, вже все перевірили: все чесно, прозоро, благодійник може не хвилюватися за свої кошти і репутацію. І людина, полегшено зітхнувши, перераховує гроші, куди слід, уникнувши при цьому пошуків, не згаявши час на вивчення питання. А якщо ви ще й подбаєте про відкритий і прозорий звіт про використання фінансів і вчасно надасте його жертводавцю, то отримаєте плюсики до карми і людину, до якої можна буде періодично звертатися знову з іншими проектами.

Декілька років тому я обрала для себе сферу для волонтерства. Нею стали проблеми донорства крові та її компонентів. Зараз я достатньо подорослішала, щоб зрозуміти, що волонтерити треба з розумом і почуттям міри. Принаймні так, щоб це не шкодило мені самій та моїй родині. Тож зараз можу впевнено сказати, що моє волонтерство – це зважений і свідомий вибір, а не втеча від реальності чи відкупне перед власною совістю. Так, зараз я роблю менше. Але те, що роблю, є цінним для мене і результативним для інших.

Особисто я вкрай рідко долучаюся до збору кошів на певну потребу. Роблю це в трьох випадках: коли особисто знаю людей, що потребують, коли до мене звернулися напряму і попросили допомоги, а я (злегковаживши) не встигла вчасно сказати «ні», і коли зорі зійшлися так, що є можливість допомогти, то чому б не допомогти?

І насамкінець – міні-рекомендація, куди нести десятину цього місяця. Це якраз той випадок, коли я знаю людей особисто і чому б не допомогти, коли є можливість допомогти.

У сина ветерана АТО Андрія Фармуги минулого тижня виявили рак. Лікарі дають дуже хороший прогноз на його одужання. Станіславу скоро виповниться 10. Він мужній супергерой і борець. Хвороба виявлена на ранній стадії, і є добра тенденція до лікування.

Але – завжди є «але». Потрібні кошти. Багато. І це якраз той випадок, коли ваших дві, п’ять чи двадцять гривень дуже допоможуть. Бо ж це не просто гроші. Це промінчик надії і віри в людство!

Допомогти можна на картку 5168 7573 6708 7915 (ПриватБанк) Фармуга Андрій Васильович.

Офіційна група допомоги Станіславчикові – Ми допоможемо разом! Офіційна спільнота Станіславчика Фармуги:

https://www.facebook.com/groups/help.farmuga.stanislav