Молодший шестирічний син Сашко називає її вишивані прикраси скарбами. Вони й справді дуже цінні, там вкладено багато душі, філігранну майстерність і чимало емоцій. Франківчанка Олена Корнієнко захопилася мікровишивкою півроку тому. Якось під час туристичної поїздки до Австрії, гуляючи в центрі Відня між собором святого Стефана і Оперним театром, жінка мало не зомліла від захоплення, коли побачила на вітрині крамнички вироби з мікровишивкою крихітним хрестиком. Вони були неймовірні: прикраси, гаманці, брелоки, картинки… Забувши про екскурсовода, свого чоловіка і взагалі про все на світі, Олена потонула в чарах того магазинчика. Пообіцяла собі, що неодмінно й сама навчиться творити таку красу.

Навчилася, і доволі швидко, тим паче жінка з самого малку обожнює вишивати. Свого часу всю стипендію витрачала на нитки, журнали з вишивання, тканину. А одного разу бабусина подруга подарувала дівчині аж цілий пакет старовинних ниток – ото щастя було!

Нині вся її оселя прикрашена вишиваними картинами, рідні мають вишиті нею сорочки, й для себе жінка вишиває сукні, а прикраси – на замовлення, хоча частіше просто дарує їх. Каже, там вкладено так багато душі, що дуже важко обмінювати це на гроші.

Коли Олена вишиває на темній тканині, то вдягає окуляри – очі сильно напружуються. Також використовує спеціальну лупу з підсвічуванням. Окрім цього, така тендітна вишивка потребує лише денного світла.

«Створити мікровишивку для прикраси – це лиш половина роботи, – пояснює Олена. – А ще ж треба підібрати фурнітуру, акуратно її пришити до основи та приклеїти. Фурнітуру я замовляю в інтернеті, бо в місцевих крамницях обмежений асортимент».

На вишивці, яка оздоблює прикраси, можна навіть кодувати імена. Для цього розроблена спеціальна техніка – кожна літера відповідає певному символу. Саме іменні прикраси найчастіше замовляють в Олени. Якось майстриня навіть виготовляла іменні запонки і брошку до вечірньої сукні для нетрадиційної сімейної пари з Америки: Андрія і Давіда…

Цікаво, що до релігійних вишиваних картин в Олени своє особливе ставлення. Вона називає їх саме картинами, а не образами. Аби вишивати ікони, необхідно брати благословення в священика, з внутрішнього боку не можна робити вузли, а найголовніше – вишивати треба лише з позитивними емоціями.

«Коли я мала поганий настрій і бралася за вишивання релігійної картини, – розповідає жінка, – воно мені геть не йшло, нитки починали плутатися, я відкладала справу до появи світлих емоцій».

Коханий чоловік Андрій дуже підтримує дружину в її захопленні, пишається нею і не заважає їй творити. Олена просто не мислить свого життя без вишивання: «Я не існую без хрестиків». Це і хобі, і віддушина, і відрада. У її сумочці завжди є пара ниток, голка і тканина – а раптом застрягне в заторі.

Наталя МОСТОВА