Вибори в жовтні цього року визначать не тільки владу в регіонах, але й поведінку основних політичних гравців в Україні.

Цьогоріч уперше з часу здобуття незалежності місцеві вибори відбуватимуться окремо від парламентських. Відповідно, стратегія й тактика електоральних кампаній суб’єктів виборчого процесу зазнає змін.

Якщо раніше багатьом вдавалося досягти результату за рахунок апелювання до загальних, ефемерних, «вічних» проблем, рекламі на центральних ЗМІ, «розкрученості» партійних лідерів, то тепер політичним силам доведеться зосередитися на локальних питаннях і рахуватися з лідерами місцевих громад. Для місцевих осередків партій вибори стануть свого роду випробовуванням, тестом на «профпридатність» й затребуваність суспільством. Повернення до змішаної, мажоритарно-пропорційної, системи лише посилить і ускладнить цей тест.

Часткове повернення до мажоритарки мало б сприяти зростанню персональної відповідальності депутатів перед виборцями, прив’язати їх до регіону, оскільки, як засвідчила практика, мандати у місцевих радах на диво часто отримували прописані в столиці громадяни. Втім, партії з рахунку не списали: лише вони мають право висувати кандидатів у місцеві ради.

Важливо також, що місцеві вибори відбуватимуться в умовах, коли чи не вперше за останні роки в державі сформувалась відносно чітка владна вертикаль. Політична влада практично монополізована в руках одного політичного гравця, який, незважаючи на внутрішні протиріччя конкуруючих груп інтересів, прагне закріпити успіх на місцях і здобути цю владу остаточно й цілковито.

Водночас, опозиція намагатиметься не лише не допустити монополізації влади в країні, але й взяти хоча б частковий реванш.

Зважаючи на важливість виборів для обох сторін, на необхідність зміни акцентів у кампаніях, більшість суб’єктів виборчих перегонів намагатимуться постати в новому образі, позиціонувати себе як такі, що, зважаючи на репресивний характер нового виборчого закону, готові висунути найкращих представників громади – громадян, що користуються авторитетом і повагою на місці. Цьому мали б сприяти праймеріз, або так звані попередні вибори, афішування та проведення яких, схоже, стає головною передвиборчою «фішкою» більшості політичних партій.

Безумовно, однією з ключових функцій виборів є оновлення, зміна еліт. Однак вести мову про кардинальне оновлення не доводиться. Очікувати слід хіба перетасовки старих кадрів, «колода» ж не зміниться.

Причина – той же закон. Представники різноманітних громадських організацій і рухів, які й могли забезпечити оновлення владної еліти, для участі у виборах змушені вливатися в партійні ряди або змиритися з роллю статиста. Внесення Верховною Радою змін до закону про місцеві вибори (відміна норми про необхідність реєстрації не менш ніж за 365 днів) нібито дозволяє «новим» партіям взяти участь у виборах, однак розраховувати на вагомі результати не варто, оскільки надто багато часу було втрачено через невизначеність. Якщо ж взяти до уваги той факт, що місцеві еліти, так би мовити, «кадрово обмежені», то стає зрозумілим, що основну масу гіпотетичних кандидатів складе нова-стара гвардія.

Так, партія влади буде представлена як партійцями, значну частину яких складають представники колишньої кучмівської правлячої еліти, що за часів «помаранчевих» була позбавлена доступу до владного ресурсу, а зараз прагне повернути втрачене. Іншу частину складають ті, хто внаслідок зміни політичної ситуації в країні різко переорієнтувався на владу. Серед них – і перебіжчики з «помаранчевого» табору. Для одних з них влада є «хворобою» життя, для інших – бізнес-проектом.

На Прикарпатті Партія регіонів, ймовірно, буде представлена як партійцями, що залишалися вірними партії навіть у найважчі часи, так і групою Вишиванюка на чолі з самим губернатором. Хоча сам Михайло Васильович про це ще не оголосив, однак, судячи із риторики, такий хід подій є найбільш очікуваним.

Сам Михайло Вишиванюк сьогодні впливає на цілу когорту функціонерів. З величезною вірогідністю разом з ним у Партію регіонів прийдуть і команда його заступників з низкою інших посадовців, і «Відродження Прикарпаття», і частина «литвинівців». Велика ймовірність і того, що в списки «регіоналів» увійде й низка представників інших «особливо популярних» політичних сил.

Щодо партій, які волею обставин заявили про свою опозиційність владі, їх представництво складатиме також своєрідний конгломерат. Це, в першу чергу, ті, хто не зрадив власним поглядам і не піддався спокусі влади. До них приєднаються також ті, хто був наче і не проти, однак виявився незатребуваним тою ж владою, а також ті гравці, які попередньо оголосили про самостійне «плавання», однак новий закон змусив їх повернутися у стару гавань.

«Батьківщина» об’єднає тих, хто залишився з партією, незважаючи на обставини, а також окремих представників Комітету захисту України, які й надалі продовжують орієнтуватися на Юлію Володимирівну.

«Наша Україна» об’єднає всіх, хто відійшов з уже, здавалося б, приреченого проекту. Це і «Спільна праця» Палійчука, і «Оновлення країни» Олійника, і «За Україну» Мойсика, і «Громадський Рух імені В. Чорновола». Таким чином, персональний склад «Нашої України» не зазнає суттєвих змін. Однак відновити рівень довіри головним в області «патріотам» буде доволі складно.

Проблем з довірою найменше буде в «Свободи». Натомість для цієї політичної сили найбільшим головним болем може стати формування списків і висунення кандидатів. Вже зараз високим в області рейтингом партії бажає скористатися ціла низка кандидатів.

Окрім того, кожна з сторін спробує долучити вже згадуваних найкращих представників громади. Як правило, найбільшим авторитетом у громади користуються духовенство, вчителі, медики, інтелігенція, окремі приватні підприємці та «турботливі» посадовці. Зрозуміло, що їхнє представництво буде незначним. До того ж, саме бюджетники, ті, хто перебувають на посаді, та представники бізнесу є найбільш вразливими й залежними від влади. А отже, вони є потенційними «тушками», які можуть швидко вписатися у сформовану владою більшість у місцевих радах.

Якщо в парламенті «тушки» з’явилися внаслідок формування нової більшості, то на місцях про них почали говорити з призначенням нових губернаторів.

Вже зараз можна сказати, що незалежно від результату голосування, партія влади спробує доповнити свої ряди новими перебіжчиками.

Таким чином, опозиційним в країні, а у багатьох регіонах все ще провладним політичним партіям не залишається нічого, як з особливою ретельністю підійти до формування списків та висування кандидатів. Якщо партія справді збирається позмагатися за владу і зберегти вплив на місцях.

В іншому разі нас очікує карнавал із заздалегідь відомим фіналом…

І. Дебенко, політолог,
«Здоровий глузд і партнери»