Дуже особисте, болюче і пережите.

Одразу зауважу: нижчеописане – мій особистий досвід. У вас він інший. Я ні до чого не закликаю, нікого не переконую. Ділюся тим, що пережила, усвідомлюючи відповідальність і наслідки.

Адже тема – болюча, провокативна і, як кажуть у Фейсбуці, срачогенеруюча: вакцинація.

Десь, мабуть, на початку двотисячних (може, раніше) виник потужний антивакцинаторський рух. Теорії змови і лякалки ширилися інтернетом: щеплення викликають аутизм, ДЦП, важкі інвалідності, відставання у розвитку і т.д., знижують імунітет і навіть заражають тими хворобами, від яких мали б захищати, містять ртуть і формальдегід і ще купу всього смертельно-шкідливого.

У 2008 році народився мій первісток. Я була відповідальною мамою. До пологів готувалася ретельно: ходила на спеціальні курси, перечитала гору літератури, перелопатила купу інтернет-матеріалів. Мені дуже хотілося все зробити правильно: захистити свою дитину від всього і дати їй тільки найкраще. Антивакцинаторам вдалося мене залякати. Чомусь їхні історії були страшніші і переконливіші, ніж багаторічний досвід світових медичних організацій, які повністю здолали віспу та безліч хвороб звели від епідемій до поодиноких випадків.

Я зробила свій вибір проти щеплень. Переконала сама себе, що так буде краще, запевнила себе, що імунітет моєї дитини буде міцний і все здолає сам, що вакцини для нього страшніші, ніж хвороби. Всіх наступних дітей (а у мене четверо синів) я також вирішила не вакцинувати. Мені це здавалося єдино правильним рішенням.

Спойлер: як же я помилялася!

Перший дзвіночок стався тоді, коли найстарший приніс зі школи вітрянку. Подумаєш – вітрянка, правда? Але у нас було 6 вітрянок за 5 тижнів. Захворіли всі: четверо синів та я з чоловіком. Думала – здохну, даруйте, лагіднішого слова не знайду. Тоді я вперше задумалася, що, може, варто-таки зробити щеплення… Бо якщо «звичайна» вітрянка так важко пішла, то що буде у разі кору і т.д.?

Але ми так влаштовані, що швидко забуваємо про біль. А страхи живуть довго. Не переконав мене і кашлюк у двох молодших. Знаєте, як це? Це коли кожен напад кашлю закінчується тріснутими капілярами і рвотою. А нападів таких стається 40-50 за добу. В тому числі вночі. І ти спочатку божеволієш, бо здається, що воно тобі зараз вдушиться, оте дитинча. А потім сорок восьмий раз за сьогодні перевдягаєш, цього разу у свою футболку, бо всі вже закінчилися і не висохли, бо навіть з пралкою ти не справляєшся. Ти миєш підлогу, міняєш постіль і плачеш, плачеш, плачеш. І так кілька місяців. І дитина перетворюється на ходячого синьо-бордового скелета від того кашлю і рвоти…

Господи! Якби вони були немовлятами, коли захворіли, я б, мабуть, їх втратила! Ти добріший до мене, ніж я того варта…

Може, б то зробити дітям щеплення?…

Кір. Найстрашніша історія була з кором. Знаєте, як це було? Почалося з середущого. В такій собі напівлегкій формі. З височенною гарячкою та інфекційною лікарнею, але жити можна. І в той день, коли нас із ним виписали з лікарні, одночасно захворіли обидва старші і наймолодший. І того ж дня ми повернулися в лікарню – всі четверо дітей, бо середущий від кору то одужав, але підчепив ГЕК, адже хіба можна виписатися з інфекційної і не мати «в навантаження» ГЕКа? Мій досвід каже, що ні…

Це були три тижні жаху… Ми були в лікарні всі – я, чоловік і четверо дітей. Бо я сама з ними чотирма там би ради не дала. Чотири крапельниці одночасно, наймолодший ще грудний, старші більш-менш самостійні, але настільки слабкі і недужі, що до туалету їх треба було водити і подавати пиття, і середущий, який безперервно блює і проносить… Почувалися вони жахливо! У мене немає слів, як описати їх стан.

Кульмінацією цього всього стала реанімація. Тут є питання до дій лікарів. Вони перестраховувалися – його стан не був на реанімацію, і нічого там йому не робили такого, що не можна було зробити у звичайній палаті. Але на той момент я була їм вдячна за це перестраховування. У наймолодшого почалася пневмонія. Це часте ускладнення кору у дітей його віку. А ще додався той-таки ГЕК, піднявся ацетон. Малий був слабким, сонливим і кволим. Я аж на другу добу зрозуміла, що то від «ацетонів», а не пневмонії, і наполягла, щоб його перевели назад у палату. Але ніч він провів у реанімації. Сам. Без мами.

Я ніколи собі цього не пробачу. Коли я вранці нарешті увірвалась туди (таки увірвалась, бо нормально зайти до моєї дитини мені не дали), він ходив по колу у залізному ліжку і зірваним від крику голосом тихо хрипів: «Мама, мама…» Це при тому, що мені пообіцяли, що мене пустять одразу, як він тільки прокинеться. Не знаю, скільки він там кричав – 10 хвилин, 2 години? – але я його застала спухлим від сліз, які вже більше не текли, виснаженим і охриплим від крику. 

Цього всього могло не бути, якби в мене перемогло критичне мислення і здоровий глузд, а не страх. До речі, на відміну від ситуації з вітрянкою, ми з чоловіком на кір не захворіли, хоч ні він, ні я не хворіли на нього у дитинстві. Проте – були свого часу вакциновані…

Зараз ми з дітьми поступово наздоганяємо календар щеплень. Це складно, коли робиш їх не по віку, а коли вже робиш. Але – реально.

Замість висновків.

Вакцини – не зло. Зло – страх.

Так, вакцини мають побічні дії. Так само, як і будь-які ліки. Це визнають усі медичні системи світу. Але побічною дією від вакцини у моїх дітей було лиш те, що у старшого і в середущого два дні поболіла рука в місці введення (нас про це попереджали лікарі). Вже при ревакцинації цього не було. А в молодших – взагалі ніяких побічних дій. А з хворобами ми боролися від кількох тижнів до кількох місяців. Деякі наслідки не здолали от уже кілька років.

Так, є діти, яким категорично протипоказано робити щеплення! Якщо ваша дитина саме така, я вам всім серцем співчуваю. Вона у великій небезпеці в нашій країні, де відсоток невакцинованих дітей критично великий і купуються довідки…

Боїтеся робити щеплення? Знайдіть лікаря, якому будете довіряти. Купіть вакцини, якщо боїтеся «індійських» (ми частину купували, за порадою нашої медсестри та лікарки, а частину брали з державних).

Обстежте дитину, якщо не впевнені, що вона повністю здорова і не має протипоказань.

Ви маєте вибір. І відповідальність за нього. Можна сказати: «Вакцини – зло». А можна дослідити тему і захистити дітей від хвороб правильно і без ризиків.

Яким є світ без вакцин, ми дуже добре дізналися через всесвітню пандемію коронавірусу.

Нікого не засуджую і ні в чому не переконую. Ваш вибір. Ваша відповідальність.