Автомобільний секонд-хенд із розмахом, шашликом і дозиметром. Репортаж з Івано-Франківського автобазару.

 

Навесні, як тільки дороги висихають від калабань, а узбіччя починають зеленіти, душу автовласника охоплює жага оновлення. Зробити свою машину ще кращою, ще зручнішою, ще безпечнішою. Програма вдосконалення передбачає мандрівку на авторинок. Бо де ж іще можна знайти все вкупі для авто? Де ж іще, скажіть, можна знайти натхнення й однодумців затятим автолюбителям?

«Файне м’ясо»

Певно, минула неділя видалася особливо вдалою для барбекю, бо над усіма вісьмома гектарами найбільшого в Західній Україні франківського авторинку фірми «Карбон» стояв запах смаженого м’яcива. Густий і виразний, брав за ніздрі ще за кілометр до входу і провадив просто до мангалів із шашликами і пателень із чебуреками. «Файне м’ясо» – припечатувала вивіска на одній із кнайп. У більшості їстівних павільйонів (а таких на авторинку понад два десятки) до «гарячого» ще й наливалося. Тож не дивно, що значна частина продавців і покупців до завершення торговиці була в дуже доброму гуморі.

Велелюдний потік на ринок формувався на Об’їзній біля повороту на Рибне, де отаборилися автоінспектори і закінчували паркуватися припізнілі відвідувачі ринку. Десять гривень з машини. «Чого це я маю платити, якщо став на узбіччі?» – обурювався керманич «Хонди» із чернівецькими номерами. «Це – парковка! – наполягав хлопчина у помаранчевому жилеті. – Там є знак платної стоянки. Я даю вам квитанцію!» «Де знак? Де розмітка?» – не поступався чоловік. Але здався, коли на допомогу паркувальнику підтягнулися ще двоє його «помаранчевих» колег.

На «мокрих» алеях

На відміну від інших кутків ринку, той, що під лісом, де розмістилися продавці шин, запчастин, автохімії й іншого дріб’язку, був вогкий і болотяний. Асфальт, укритий шаром рідкої грязюки, просідав і хитався під ногами. «Тут завжди дуже багато води, – флегматично відреагував на наші вигуки продавець автокрісел Олексій. – Ґрунтові води високо стоять, потрібен дренаж…» Очевидно. Як і те, що бракує смітників. Щоби викинути пачку від соку, довелося йти майже до центрального входу. Аж там власник чебуречної у переобладнаному вагоні пояснив: урни є у кожного торговця. «Ось вам смітник! – тицьнув пальцем у картонну коробку. – Що, не могли запитати?..»

Напитати у «мокрому» районі можна майже все. Серед автокраму трапляються рідкісні господарські товари. Французькі інкубатори, німецькі сепаратори, швейцарські ковбасниці за якихось 800-900 грн. Садові тримери та міні-коси, електро- та бензопили, ножі та інший металевий реманент англійських, німецьких, польських, російських та вітчизняних брендів. Нічого, що відчуття «сорочинського ярмарку» посилюють диски й парфуми, дерев’яні ложки й пивні бокали, овечі шкури і панамки для сауни. Зате як тішать розкладки із наклейками!

За п’ятак, до прикладу, можна презентувати благовірній біло-червоний трикутник на заднє скло автомобіля. Всередині попереджувального знака – зграбний жіночий силует на мітлі. Є попит? «Інакше не вожу!» – рубає продавець Микола. Сто п’ятдесят -двісті гривень – і авто дістає «бойову» розмальовку на всій поверхні. Як вам зграя сріблястих дракончиків на капоті й дверцятах? Можна замінити на «гарячих» дам із принадами ХХL-розміру.

З дозиметром у кишені

Натішилися, час подбати про авто. За наступні півгодини пошуків «пристрілялися» до оригінальних дисків. За всі (чотири) – півтори тисячі. «Made in Italy», серійний номер – на кожному всередині. Варто брати. По сусідству напитали й оригінальні чохли – темно-синій вельвет із замшевими вставками, півтисячі. Тепер – літні колеса, адже час перевзутися. «Микола Михайлович», – відрекомендувався чоловік біля фургону з гумою. І засипав назвами відомих фірм: Barum, Matador, Nokian, Michelin, Kumho, Good Year, Continental, Gislaved, Debica. Запропонував японську 145-ку Bridgestone, 650 грн. за пару. «Зважте, що «Росава» по 250 грн. за колесо, – зваблював продавець. – А ці колеса, хоч і вживані, та доброї якості. На них ще катати і катати». Пан Микола озброївся лінійкою і заходився міряти висоту протекторів. «Безкоштовний монтаж на наших СТО по Галицькій і Довженка», – добив бонусом і візиткою. Таки приємно мати справу з професіоналами.

Навпроти «шинного» ряду – вживані запчастини. О, є потрібний бампер. Свій – вже клеєний, хочеться поміняти. Доки оглядали, якийсь чоловік узявся до двигунів – прикладав до них щось на зразок грубої авторучки. «Радіацію міряю, – відгукнувся він на наше здивування. – Ви що, інтернет не читаєте? Забруднені «Фукусімою» японські машини прийшли морем до Одеси. Ясна річ, їх розберуть на деталі і розкидають по регіонах. Треба бути готовим!» Таке справді може бути?

«Не думаю, – відреагував продавець запчастин Олег. – Ми, як і більшість тутешніх продавців, возимо товар із Європи. І скільки ринок працює, а це більше 15-ти років, стільки ми тут, завжди на цьому місці. Маємо постійних клієнтів. Дбаємо про імідж. Хіба що хтось випадковий «брудний» шрот привезе. І то навряд. Сюди його доправляти не вигідно».

Jaguar на замовлення

У березні-квітні кожного року на франківському авторинку – старт сезону. Довжелезні, по кількасот метрів, виструнчені ряди машин ваблять око, чекають нових власників. В пошуках легковиків, бусів і вантажівок сюди щонеділі з’їжджаються покупці авто з Тернопільської, Львівської, Чернівецької, Рівненської, Вінницької та Київської областей. «Кияни шукають дорогі машини, – розповів підприємець Сергій, який спеціалізується на імпорті авто на замовлення. – Сьогодні підходили клієнти на Jaguar. Замовили X-type у темному кузові від 2005 року. Маю відкриту візу. Через тиждень поїду, пошукаю». Де шукає замовлене і як саме доставляє його на ринок, Сергій не афішує. Зате охоче характеризує місцевий автопарк.

За його словами, наш авторинок, на відміну від львівського й одеського, має реноме багатого на відносно дешеві – до 10 тис. доларів – машини. «Є велика пропозиція німецьких, французьких, італійських авто 2000-2005 років випуску. Ціна залежить від віку, «наїзду», особливостей моделі й особистої історії. Враховуємо, що італійці переважно погано складають свої машини, у французьких авто забагато електроніки, яка часто псується. А німці – педанти, люблять простоту, точність, надійність. І німецькі авто, навіть 10-річні – ще ого-го. Тому майже однакові за характеристиками італійські й німецькі автомобілі різняться в ціні на три-п’ять тисяч доларів на користь «німців», – пояснив пан Сергій. П’ятнадцять хвилин вивчення описових листів і спілкування з продавцями підтвердили слова підприємця.

Коли все схоплено

Чотири з десяти рядів машин на ринку віддані бусам. Здебільшого, пасажирським чи тим, що стали пасажирськими. На такі – сталий попит. Тож кожен другий власник авто у цих рядах «ганяє» вживані мікроавтобуси з-за кордону сюди на продаж. (Збір з продавців авто на ринку залежить від класу техніки. З легковиків справляють 40 грн., з бусів – 50 грн. за день.)

Бізнес Миколи – Fiat. Цього разу він привіз дизельний Scudo 1999 року в кузові Combinato 220P. «Вчора приїхав. Не битий, не фарбований. За вісім тисяч віддам», – чоловік погоджується відігнати авто на естакаду, яка є на ринку, для техогляду (від 50 грн.) і перевірити «на угон». У кількох пунктах-вагончиках на території «Карбону» за перевірку машини та визначення її теперішнього власника візьмуть 30-40 грн. Тут же можуть нотаріально оформити акт купівлі-продажу чи доручення, провести оцінку авто.

Василь «ганяє» всілякі Renault Kangoo, Володмир – Peugeot Partner, Роман – Fiat Doblo. Машини – майже близнюки. Коштують 8,2-9,5 тис. доларів. Телефони підприємців доступні – зазначені в описових талонах. А от Іван привозить тільки вантажні Volkswagen Transporter. «Документи на переобладнання я роблю, це – 350 доларів, – озвучив свій прайс продавець. – Переробити салон – 500 доларів, без вартості сидінь. Плюс крісла. Все разом витягне до десяти тисяч…» Гарно було б завантажити в такий «пасажир» родину з друзями і гайнути у відпустку славними місцями України! Коли ми повернулися до симпатичного синенького Scudo, побачили табличку «Продано».

Давнє – в ціні

Найстарші і просто старенькі машини мостяться на віддалі від інших, попід самі паркани. «Москвичі», «Жигулі», «Запорожці» 1970-1990-х не викликають ажіотажу. На відміну від раритетів. «Такі машини, як моя, рідко трапляються», – запишався власник «Волги-24», 1964 року випуску. «Дивіться: все – оригінальне. Двигун, ходова, коробка передач на кермі. Перебрали. Відреставрували. Вісім тисяч – не ціна для такої машини», – демонстрував і прихвалював чоловік.

Біля непоказної зовні «Волинянки» 1992 року глядачі не збиралися. І дарма. Її власник Юрій не тільки розповів про можливості машини, яку частково модернізував і переробив під прогулянковий кабріолет. З нетрів бардачка він витягнув фотоальбом зі своїми «роботами». Різні за тюнінгом і технічним оснащенням «Волинянки» стояли поруч із веселими дядечками на тлі мальовничих хаток і гір. «Кладемо двигун з Mitsubishi, гідропідсилювач керма, вдосконалюємо гальмівну систему, підсилюємо бампер, додаємо лебідку, – взявся складати наш варіант Юрій. – Можна замінити тент на пластик. Пасуватиме салатовий колір, краще металік із золотавим відливом…» Скільки? У шість тисяч вкладемося? Дешево і сердито.

Наталія КУШНІРЕНКО