Якось

ХІРУРГ

Хірург, що повідав цю історію, працював у сільській місцевості. Якось до нього на прийом прийшов пацієнт, у якого з ануса стирчав… натуральний свинячий хвіст! Хірург в шоці. Пацієнт зізнався: живе він сам… Була у нього свиня, яку він відгодовував на м’ясо. Прийшов час, і він її забив. І тут в голову йому стрельнула шалена думка – він відрізав у свині хвіст і засунув собі в дупу! Подуріти вирішив. Тільки не врахував одного: щетина у свині ого-го і росте до хвоста, тобто вставити можна легко, а от витягти – ні! Вона там, як парасолька, розкривається! Промучився бідолаха три дні, а потім пішов до лікаря здаватися. Хірурги, звичайно, посміялися, однак чужорідне тіло видалили і порадили наступного разу вже з коров’ячим хвостом приходити – щоб було ще модніше!

ЗНАХІДКИ

Приїхали ми якось під вечір в Кушинагар (маленьке містечко в Індії). Поселилися, помилися, попили чаю. Наступного дня по всьому місту відключили воду. Запитуємо: як, чому? Виявилося, рік тому зникла корейська туристка і вранці її останки знайшли у водонапірній башті.

Інколи найдивовижніші речі можуть знайтися у найнесподіваніших місцях. Наприклад, презерватив у шлунку 5-річної дитини, шматок виделки у прямій кишці голови колгоспу тощо. Це сувора проза життя. Але то пусте. У нас якось дівчинка у школі зникла, довго шукали. А знайшли тільки тому, що одна тітонька купила чебурек і вдавилася сережкою. І потім з’ясували, шо то цигани принесли м’ясо тої дівчинки в чебуречну, за півціни здали і швидко втекли кудись на Корсунь.

Колись

ЗОЛОТІ

Коли знаменитий фельдмаршал Мольтке був ще полковником, він обідав за загальним офіцерським столом. Під час обіду він вражав усіх офіцерів своєю дивною поведінкою. Сівши за стіл, він виймав з кишені десять золотих і клав їх біля своєї тарілки. Пообідавши, він вставав з-за столу, обводив усіх своїм суворим поглядом, клав монети в кишеню і йшов. Офіцери перебирали різні версії, намагаючись пояснити дивну поведінку свого полковника. Нарешті один з офіцерів набрався сміливості і запитав полковника про причини такої його поведінки. Мольтке відповів: “Коли я прийняв цей полк, то помітив, що за столом постійно говорять про жінок, перегони або карти. Я вирішив вручити десять золотих першому, хто заведе розмову на більш розумну тему, але ніхто до цих пір не отримав цю суму”.

І взагалі…

Одній журналістці розповіли про дуже старого єврея, який протягом багатьох років щодня ходить молитися до Стіни Плачу.
І вона вирішила більше дізнатися про це. Вона прийшла до Стіни Плачу і побачила старого. Він повільно йшов маленькими кроками до святого місця.
Годину вона чекала, поки старий закінчить свою молитву, і коли він повернувся й повільно, спираючись на палицю, пошкандибав із площі, вона підійшла до нього, щоб взяти у нього інтерв’ю.
– Вибачте, пане, мене звати Ребекка, скільки років ви вже ходите сюди, до Стіни Плачу, молитися?
– Та вже років 70, не менше.
– 70 років! Це неймовірно! А скажіть, що ви просите у Бога?
– Я прошу миру між християнами, євреями і мусульманами. Щоб не було воєн і ненависті між людьми. Молюся, щоб діти наші в безпеці виросли і стали людьми, які люблять одне одного й відповідають за свої вчинки. Я прошу у Бога, щоб політики завжди говорили правду і ставили інтереси народу вище за власні.
– І які у вас відчуття після 70 років прохань?
– Відчуття, що я говорю зі стіною.