Минулого четверга, 19 травня, Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект “Про державний земельний кадастр України”. Після доповіді співавтора проекту, народного депутата від НУНС Романа Ткача за документ проголосували 267 обранців. До речі, це один із рідкісних випадків, коли провладна більшість підтримала ініціативу депутата від опозиції.

Що обіцяє у разі ухвалення цей закон звичайному громадянину, чому без кадастру країна не зможе подолати корупцію в земельній сфері, пояснює читачам “ГК” сам Роман Ткач.

Двадцять років тому Україна здобула незалежність. Двадцять років в Україні триває земельна реформа. Впродовж усіх цих двадцяти років держава намагається створити земельно-кадастрову систему. Чи не затягнувся процес?

Народними депутатами України різних скликань подавалися до Верховної Ради проекти Законів України «Про Державний земельний кадастр», однак на його прийняття в парламенті чомусь хронічно не вистачало політичної волі.

А важливість цього закону переоцінити неможливо.

На сьогодні Україна залишилась єдиною державою на пострадянському просторі, в якої законодавчо не врегульоване ведення земельного кадастру. Кадастр – це своєрідна база даних, яка містить інформацію про межі й план земельних ділянок, право власності на них, обтяження і обмеження. Така база мінімізує тіньові махінації із землею, корупцію при реєстрації права власності на ділянки, створить основу для чесного й прозорого ринку землі.

Нагадаю, електронну систему земельного кадастру та реєстрації прав нерухомості в Україні створюють з 2000 року. Для цього проекту Світовий банк був готовий надати державі позику у розмірі 195 млн. дол. Тоді планувалося провести картографування територій всіх областей України, виготовити базові та індексні кадастрові карти, створити єдину національну систему державного земельного кадастру, завершити видачу державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних паїв. Частково роботи були проведені. Але оскільки за весь цей період в Україні так і не було прийнято закону «Про Державний земельний кадастр», позика в більшій частині залишилась невикористаною.

Наголошую, що закону про земельний кадастр чекає не тільки бізнес. Його давно сподіваються прості українці. Цей закон має неоціненне суспільне і – без перебільшення – державотворче значення.

Для держави «плюс» очевидний: коли є точна карта всіх земель, то відповідно до кадастру просто відстежити, яка земля у власності, яка в оренді, яка вільна, земельні ділянки розподілені за видами та категоріями, а відтак можна планувати податки, що служать базою для наповнення всіх місцевих бюджетів.

Нагадаю, що, наприклад, у Франції створення кадастрових мап започаткував ще Наполеон – власне для ефективного адміністрування податків на землю і нерухомість. І ця система діє там по сьогоднішній день. За французькою моделлю були складені кадастри в Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії.

Звичайному українцю закон необхідний передовсім для того, щоб забезпечити собі впевненість у правильності місця розташування своєї ділянки, отримати гарантію, що вона не накладається на власність іншого громадянина, що його землю ніхто не зможе чи то помилково, чи то з умислу надати комусь іншому.

Відповідно до поданого законопроекту, Державний земельний кадастр – це єдина державна система, в яку вноситься вся інформація про всі землі України, в тому числі й ті земельні ділянки, які вже зареєстровані.

В цій системі міститимуться дані про земельні ділянки, їх правовий режим, кількісні і якісні характеристики земель та їх оцінку і т.д. Фактично, кадастр – це електронна карта всіх земель України.

Отже, у законопроекті про державний земельний кадастр концептуально закріплено положення про те, що кадастр є інформаційною системою, відокремленою від державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також те, що функція ведення земельного кадастру покладається на органи земельних ресурсів.

Зараз хочу докладніше зупинитись на обґрунтуванні цієї позиції, оскільки вона є принциповою. Всі ці роки закон не приймався саме через те, що відбувалося «перетягування ковдри» між двома органами – Держкомземом та Мін’юстом у питанні, хто має вести кадастр земельних ділянок і реєстрацію прав на них.

Нам, народним депутатам, що працювали над цим законом, вдалося найважливіше. Ми зуміли збалансувати усі пропозиції Державного агентства земельних ресурсів та Міністерства юстиції України.

При розробці законопроекту ми виходили з того, що державний земельний кадастр не може включати в себе Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Адже кадастри здебільшого фокусуються на фізичних властивостях землі, а саме зазначаються форма, розмір, координати, межі, оцінка, якість ґрунту, забруднення, а системи реєстрації прав зосереджені на її правових характеристиках, зокрема – права на ділянку, вимоги щодо неї третіх осіб та встановлені обтяження.

Хочу сказати, що в світі є різні приклади існування кадастрової та реєстраційної систем. Залежно від історичних та культурних традицій, в деяких країнах відбувається поєднання реєстраційної системи і кадастру в єдину систему, в інших вони існують паралельно і підпорядковуються різним органам влади. Наприклад, в Швеції, Фінляндії, Італії, Нідерландах, на Кіпрі, в Чехії, Грузії кадастр і реєстр прав утворюють єдину систему, тоді як в Австрії, Хорватії, Данії, Франції, Німеччині, Греції та Ірландії ведення кадастру і реєстру доручено різним установам.

Намагання України всі ці роки створити об’єднану систему виявилися безуспішними, і саме тому в даний момент ми пробуємо запровадити двокомпонентну систему. Тобто кадастр функціонуватиме виключно як інформаційна система про земельні ресурси країни, а реєстрація і гарантування прав на землю здійснюватиметься окремо відповідно до спеціального закону.

Згідно із законопроектом, кадастр будуть вести тільки органи земельних ресурсів, а за технічне обслуговування системи відповідатиме спеціальне державне підприємство. Чи це буде сьогоднішній Центр ДЗК, чи інше підприємство, але ми чітко стоїмо на тій позиції, що це підприємство вести кадастр не буде. Це дуже важливо, оскільки на сьогодні функції Центру ДЗК і органів земельних ресурсів дуже переплітаються. І від цього страждають люди, які змушені ледь не роками блукати між цими двома структурами, намагаючись зареєструвати свою земельну ділянку. З прийняттям Закону така ситуація зникне.

Хотів би наголосити на ще одному революційному позитиві законопроекту. Проект вимагає обов’язкового відображення відомостей державного земельного кадастру в мережі Інтернет з режимом відритого доступу до інформації за винятком відомостей про особи власників та користувачів земельних ділянок. Це – європейський досвід. Практика багатьох країн свідчить, що для реалізації прав, інтересів фізичних та юридичних осіб, залучення інвестицій в економіку країни суттєве значення має прозорість інформації про земельні ділянки. Закритість такої інформації в нинішніх умовах є однією з основних причин корупції у земельній сфері. На моє переконання, запровадження таких положень принесе значну користь суспільству і сприятиме формуванню позитивного іміджу України як інвестиційно привабливої держави.

І насамкінець: без кадастру із землею в Україні й надалі чинитиметься безлад і дерибан, тому нам потрібно докласти ще багато зусиль, аби зорієнтувати кадастрову систему виключно на людину, зробити її максимально зручною, відкритою та такою, якій довірятимуть. Ми зробили, що могли. Далі – справа за виконавчою владою. Як закон буде нею виконуватися, таке до нього і до неї буде й ставлення.

Роман ТКАЧ, народний депутат України