Під час обов’язкової евакуації з Донеччини та евакуації з інших напрямків вдалося вивезти у безпечні регіони близько 82 тисяч українців: передусім жінок, дітей, людей похилого віку.
“За кожним врятованим життям – спільна кропітка робота держави, міжнародних організацій та волонтерів. Саме волонтери – найперша ланка евакуації. В кожному конкретному регіоні чи населеному пункті вони готують списки людей, які готові евакуюватися, допомагають маломобільним громадянам, збирають та доставляють евакуйованих з найнебезпечніших місць до місця загального збору. Мінреінтеграції в своїй роботі завжди спирається на волонтерські організації. До прикладу: Helping to Leave, ГО Проліска, Хелп Піпл, Восток SOS”, – йдеться в повідомлені.
Загалом понад 20 таких організацій беруть участь у проведенні евакуації з усіх напрямків, де є небезпека для мирного населення. З ТОТ Луганщини та Донецької області, з особливо небезпечних територій Херсонщини, Запоріжжя, Миколаївщини, Харківщини, Донеччини.
Долучаються до процесу також міжнародні організації, які своєю чергою підтримують як українських переселенців, так і волонтерів, надаючи паливо для транспорту, продукти харчування та інше.
Робота триває постійно, щодня. Не завжди помітна загалу, але об’ємна й важлива. В ній задіяно багато людей. На жаль, в умовах повномасштабної війни далеко не про все можна розповідати більш детально, щоб не зашкодити та не наражати на ризик громадян, яких евакуюють.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи