Під час обов’язкової евакуації з Донеччини та евакуації з інших напрямків вдалося вивезти у безпечні регіони близько 82 тисяч українців: передусім жінок, дітей, людей похилого віку.
"За кожним врятованим життям – спільна кропітка робота держави, міжнародних організацій та волонтерів. Саме волонтери – найперша ланка евакуації. В кожному конкретному регіоні чи населеному пункті вони готують списки людей, які готові евакуюватися, допомагають маломобільним громадянам, збирають та доставляють евакуйованих з найнебезпечніших місць до місця загального збору. Мінреінтеграції в своїй роботі завжди спирається на волонтерські організації. До прикладу: Helping to Leave, ГО Проліска, Хелп Піпл, Восток SOS", - йдеться в повідомлені.
Загалом понад 20 таких організацій беруть участь у проведенні евакуації з усіх напрямків, де є небезпека для мирного населення. З ТОТ Луганщини та Донецької області, з особливо небезпечних територій Херсонщини, Запоріжжя, Миколаївщини, Харківщини, Донеччини.
Долучаються до процесу також міжнародні організації, які своєю чергою підтримують як українських переселенців, так і волонтерів, надаючи паливо для транспорту, продукти харчування та інше.
Робота триває постійно, щодня. Не завжди помітна загалу, але об’ємна й важлива. В ній задіяно багато людей. На жаль, в умовах повномасштабної війни далеко не про все можна розповідати більш детально, щоб не зашкодити та не наражати на ризик громадян, яких евакуюють.
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на
Я зараз багато чую про безособовий парламент. Про те, що всі проблеми в тому, що люди без розбору віддали голоси конкретній людині й не розбиралися у списках. І настільки це часто звучить, що хочеться виговоритися. Бо справа не лише у безособовості (це бу
Історія виставки Олега Чуйка «Перехід» для мене почалася на іншому переході – тому, який треба було перейти, щоб потрапити до виставкової зали Спілки художників. Поки я стояла і чекала на своє світло, подумалося, що ось ця зебра на дорозі теж своєрідний п