Суд розглянув справу стосовно калушанина, який ухилився від відбування покарання у вигляді громадських робіт.
Згідно матеріалів справи, вироком Калуського міськрайонного суду чоловіка було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 (крадіжка) Кримінального Кодексу України та призначено покарання у вигляді 240 годин громадських робіт.
Після набрання вироком законної сили, засуджений був направлений відбувати покарання у міський парк культури ім. І.Франка. Наказом директора парку встановлено режим роботи засудженому з 09:00 до 13.00.
Однак чоловік із запланованих 240 годин громадських робіт відпрацював 200 годин, а решту годин без поважних причин не відпрацював, тим самим ухилився від відбування покарання.
До суду надійшла угода про визнання винуватості, згідно з якою обвинувачений та прокурор дійшли згоди щодо всіх істотних умов для даного кримінального провадження.
Сторони погодилися на призначення обвинуваченому покарання у вигляді арешту строком на 1 місяць та частково приєднати до вказаного покарання не відбуте за вироком суду і призначити остаточне покарання у вигляді арешту строком на 1 місяць 5 днів арешту.
В процесі розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює