Родинна історія Ірини Воробець з Ясенева Пільного, що на Городенківщині, нагадує справжній блокбастер. Один з її дідусів – Михайло Пиріг – був членом юнацтва ОУН зі псевдо «Лобода». У 1946 році йому присудили 10 років таборів та 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. Був у таборах Кірова, Караганди, Калінінграда. Реабілітований 1991 року.

Інший дідусь, а точніше прадід Петро Бащук – за національністю поляк. Навіть паспорт зберігся. На фото, яке донині збереглося в родинному архіві – прапрабабуся Ірини Воробець зі своїми синами (серед них її прадід Петро Бащук) зображені у добротному національному одязі, а що головне – кожен мав чоботи. Тоді як бабуся Федора (донька Петра Бащука) розповідала, що чоботи були лише в мами й тата. Коли тато пішов на війну, взимку троє дітей по черзі взували мамині чоботи, щоб піти в туалет. Інколи обманювали один одного, щоб вийти на вулицю погуляти…

Детективна історія Петра Бащука

Сумною була доля прадіда Петра Бащука… Він разом із братами пішов воювати. І одного дня на всіх прийшли похоронки. Братам все ж удалося повернутися додому, а прадід пропав безвісти. Ніхто про нього нічого не знав.

Та якось із Сибіру повернувся односельчанин і проговорився, що Петро Бащук ховається. Люди говорили, що на сільську раду прийшов лист, в якому якийсь чоловік розпитував про сім’ю Бащуків. Йому відповіли, такої родини уже немає.

Можна зрозуміти, чому так відписали. Адже на той час його дружина померла від горя та хвороби, дітей порозбирали виховувати чужі сім’ї. І родини Бащуків як такої уже не було…

Та на цьому вже можна було б ставити крапку, але є одне «але». Багато років тому Ірині Воробець дружина одного з синів Петра Бащука розповіла про ворожіння циганки, які на той час часто блукали Ясеневом Пільним. Циганка сказала синові: «Ти думаєш, що ти сирота? Ні. Хтось ще живе на світі». Так це чи не так, але Петро Бащук більше ніколи не повернувся до рідного села.

Кохання з трагічною нотою

Про історію кохання Петра Бащука та Марії Візінської написав свого часу місцевий письменник Ясенева Пільного Василь Камінецький. А було так. Свого часу Петро мав одружуватися на одній із дівчат села. Вже були посватані. Та її дуже любив ще один парубок на прізвище Базилян. Любив так, що не змирився з її весіллям. Вночі проник до хати через дах (хати були криті соломою), вистрелив дівчині в живіт якимось саморобним пістолетом. Дівчина померла, а хлопця незадовго зловили й засудили. А на весіллі тієї дівчини за дружку мала йти Марія Візінська, на якій з часом одружився Петро Бащук.

На жаль, недовгим було щастя молодят. Прабабуся Марія Візінська померла молодою. Їй ще не було тридцяти. Підступна хвороба і похоронка з війни зробили свою справу… Сиротами залишилися четверо малолітніх дітей. Серед яких бабуся Ірини Воробець – Федора.

Збережені сімейні реліквії  

Зі збережених старовинних вишиванок, які так любила Федора Бащук, залишилася весільна сорочка її батька, весільний вінок та красивий головний гердан, в яких виходила, в 1957 році на Покрову, заміж. З пишних прикрас, а тим паче славнозвісних ясеневопільнівських силянок, на жаль, не залишилося нічого. З них Федора Бащук пошила своїм трьом донькам кептарі, які минулого року несподівано пропали. Вінок зберігся не в ідеальному стані, його вже неможливо розігнути. До слова, він повністю робився з барвінку, а зверху була позолота – сусальне золото. Ця традиція подібних головних уборів зберігається в селі й донині.

        Юлія Марцінів

До теми: Покуття манить традиціями та звичаями. Своєю історією та культурою. Людьми і їхніми родинними історіями. Вишивка та жіночі прикраси саме Городенківського району XX століття – особлива тема. Крізь призму подекуди сумних і трагічних, родинних історій можна показати багатство покутської вишивки. Принамні це вирішив зробити «Галицький кореспондент».

Ця ідея виникла з побаченого давнього родового фото, яке прокотилося у соцмережах. На ньому були зображені дівчата з Ясенева Пільного в багатому національному одязі з цікавими вишиванками та не менш величними головними убраннями. Так, ми вирішили навідатись до Ясенева Пільного…

Попередній матеріал із циклу “Вишивка і доля” читайте тут: Вишивка і доля: на Покутті окрему увагу приділяли прикрасам