Про Раковець можна писати чимало. Туристів приваблюють руїни давнього замку XVII століття, каплиця-костел, яка видніється на старому цвинтарі, а донедавна біля берегів Дністра був пришвартований корабель «Юрій», аналогів якому, за словами розробників, не було не те що в Україні, але й у світі, оскільки розрахований був саме для мілководдя. Завдяки незабутнім круїзам на цьому кораблі Докладніше >>
90 років тому у Стрільчі сталася неабияка мистецька подія – відбулося відкриття храму культури. І це була не просто маленька забудова, а неймовірної величини як для невеличкого села клуб (нині Будинок культури). Подібний центр культури на Городенківщині є хіба ще в селі Росохач, який також має свою поважну історію. У Стрільчі не просто Будинок культури. Докладніше >>
Маленька Хмелева – село-півострів – розташована на території природного заповідника «Дністровський каньйон». Вона вражає не лише своєю славною історією (у селі досі збереглися «козацькі» могили з кам’яними хрестами), але й неймовірної краси краєвидами. Тому Хмелева, що на Коломийщині, поступово стає осередком зеленого туризму. Дедалі більше охочих справляються на катамаранах чи байдарках по Дністру, щоб відвідати Докладніше >>
У 2006 році в Чернятині, в одному з найбільших сіл городенківської громади, вперше в районі відкрили кімнату-музей при місцевій бібліотеці. У день відкриття люди плакали, адже Чернятин в цьому музеї старовини був представлений у всій його красі. Тут є все: одяг, взуття, давні фото та ікони, весільні букети та усілякий реманент. Наразі в музеї налічується Докладніше >>
Чернелиця – колись містечко на Покутті, а нині селище міського типу, центр Чернелицької територіальної громади. Селище, яке манить своєю історією та зацікавлює туристів давніми архітектурними пам’ятками, зокрема руїнами Чернелицького замку – найбільшої східної фортеці Речі Посполитої, та костелом домініканців, який з’єднаний із замком підземним ходом. А також чернелицька земля, що цікаво, колиска батька та стрия Докладніше >>
Здавалося би, чим віддаленіше село, тим менше в нього перспективи. Але це не про Копачинці. У селі поблизу Дністровського каньйону вирує життя. Раніше тут вирощували равликів, а охочі з усієї України з’їжджалися пограти у петанк, поєднуючи спорт з активним відпочинком на мальовничих берегах Дністра. Сільська молодь вміє дбати про екологію, прокладати туристичні маршрути, на Різдво Докладніше >>
Рашків – невелике покутське село поблизу Городенки, яке славиться своїми вишивальними традиціями. Про це свідчить родина Галини Фернюк, де з покоління в покоління передається любов до українських орнаментів. Лише її мама Оксана Данилюк вишила своїй доньці сім сорочок, не враховуючи вишитих рушників, подушок, тканих верет і гуцульських килимів. Домашній ткацький верстат жінка опанувала сама. Шукала Докладніше >>
Чортовець – колись полікультурне село, де, крім українців, проживали євреї та поляки, має славну й цікаву історію. Це земля, яка народила світові не лише чимало відомих постатей, а й має ще свою самобутню візитівку – Сербен. Цьому великодньому, свого роду ритуальному, танцю, який виконують винятково чоловіки, в Україні немає аналогів. У цьому й унікальність Чортівця. Докладніше >>
Тишківці – національно-свідоме село, колиска родини Шухевичів, з якої походить славнозвісний генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА Роман Шухевич – він же Тарас Чупринка. Саме тому в Тишківцях не можуть не берегти українські традиції, а навпаки – активно пропагують, щоб молодь продовжувала дбати про своє рідне, автентичне. Серед когорти прогресивних молодих людей – вчителька початкових класів Тишківського НВК, Докладніше >>
Разом із селом Чортовець Городницю вважають овочевою «столицею» Городенківщини. Бо тут плекають чималі врожаї овочів та фруктів. Та крім того, це славне село на берегах Дністра зберігає цікаву історію та красується мальовничими краєвидами. А щирі мешканці завжди раді допомогти. Одна з таких – Маріанна Карп’як-Кучмей, яка зголосилася розповісти «Галицькому кореспондентові» трагічну історію своєї родини та Докладніше >>
Репужинці – невеличке село на березі Дністра, яке має свою самобутню історію. Оригінальні українські традиції, давні співанки й молитви – люди все бережуть, як зіницю ока. У Дубківській бібліотеці, де працює уродженка Репужинців Ганна Борковська – наче в музеї. У ньому зберігаються її родинні реліквії: вишите весільне вбрання батьків, бабусі й дідуся, прабабусі та прапрабабусі. Докладніше >>
Спогади дитинства – найсолодші. Вони – наче солодкий еліксир, які час від часу повертають нас у минуле. Спогади журналістки обласного телебачення «Галичина» Галини Філіпової торкаються рідного села Незвисько, що на Городенківщині. Саме на берегах Дністра минали її літні та зимові канікули. Сценарій вертепу незмінний 70 років Та особливими є спогади Галини Філіпової про «Царів». Так Докладніше >>
Сороки – одне із найстаріших сіл Городенківщини, де око милують чепурні обійстя і затишна давня церковця, а цікава сороківська вишивка й автентичні жіночі плетінки бентежать уяву. Як розповіла «Галицькому кореспонденту» 90-літня Євдокія Долинна, яка за свій поважний вік пережила польську, німецьку й радянську окупацію, українську вишивку вона любила завжди. Понівечені молоді роки Євдокія і Василь Докладніше >>
Родинна історія Ірини Воробець з Ясенева Пільного, що на Городенківщині, нагадує справжній блокбастер. Один з її дідусів – Михайло Пиріг – був членом юнацтва ОУН зі псевдо «Лобода». У 1946 році йому присудили 10 років таборів та 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. Був у таборах Кірова, Караганди, Калінінграда. Реабілітований 1991 року. Інший дідусь, Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює