Земля Калущини провела в останню дорогу Любомира Фединяка.
Про це йдеться на сторінці міського голови Андрія Найди.
Любомир народився 23 січня 1976 р. у селі Кропивник. З дитячих років любив спорт. Після закінчення школи навчався у фізкультурному технікумі, а згодом закінчив Тернопільський університет.
Розпочав свою трудову діяльність у ДЮСШ «Сокіл» тренером з волейболу. З 2000 року працював у Калуському політехнічному коледжі викладачем, а пізніше займав посаду заступника директора з виховної роботи.
“Завжди справедливий, доброзичливий, розсудливий та відповідальний. Любоир був хорошим сином, люблячим чоловіком, батьком, братом, безвідмовним другом, відважним побратимом та добрим односельчанином”, – йдеться в дописі.
Безмежно відданий своїй улюбленій справі, як тренер Калуської збірної з волейболу здобув велику кількість нагород команди-переможця.
У перший же день повномасштабного вторгнення Росії став до лав Збройних Сил України, щоб захистити майбутнє своїх дітей.
Героя поховали на кладовищі в рідному селі Кропивник.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює