“Над його будинком у с. Потік завжди майоріли два прапори – синьо-жовтий та червоно-чорний. Два стяги, пошиті друзями, сьогодні встановлять й біля могили Захисника Богдана Романчука…учасника Революції Гідності, АТО, людини, яка щиро любила світ та свою Батьківщину”, – згадують у громаді.
Боєць загинув на острові Білогрудий Скадовського району Херсонської області в бою з ворожими підрозділами РФ.
В останню путь воїна спершу провели у Львові. А вже 9 лютого на площі Роксолани у Рогатині Героя зустріла на колінах рідна громада. Місцем останнього спочинку захисника стане кладовище біля церковці святого Миколая в селі Потік.
Богдан Романчук був уродженцем села Потік. Навчався у Рогатинській гімназія імені Володимира Великого. Відтак здобув освіту у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка Всеволода Лазаряна за спеціальністю «інженер-механік».
У мирний час працював помічником начальника у Відокремленому підрозділі «Вагонне депо Клепарів» Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця». Був першим лідером молодіжної спільноти «Благословення» при Храмі Святих Володимира та Ольги у Львові, учасником місійної команди «Нова Культура».
Кандидат в майстри спорту України зі стрільби. Захоплювався фото- і відеозйомкою та гірським туризмом. Разом із братом мріяв відкрити власну майстерню “Teslya”.
Богдан виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії «Аратта». Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації проходив військову службу у лавах 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Збройних сил України.
У Богдана Романчука залишилися вагітна дружина, батьки, брат, бабуся.
Ню – чи не найдавніший мистецький жанр. До оголеної натури зверталися митці в усі часи та епохи, трансформуючи теми і сюжети, намагаючись вийти поза межі тілесного, щоб у ню було не лише ню, а щось глибше. На оголеному тілі гарно світиться світло, на оголене тіло гарно лягають сутінкові тіні, мовою тіла можна розказати і сказати
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи