“Над його будинком у с. Потік завжди майоріли два прапори – синьо-жовтий та червоно-чорний. Два стяги, пошиті друзями, сьогодні встановлять й біля могили Захисника Богдана Романчука…учасника Революції Гідності, АТО, людини, яка щиро любила світ та свою Батьківщину”, – згадують у громаді.
Боєць загинув на острові Білогрудий Скадовського району Херсонської області в бою з ворожими підрозділами РФ.
В останню путь воїна спершу провели у Львові. А вже 9 лютого на площі Роксолани у Рогатині Героя зустріла на колінах рідна громада. Місцем останнього спочинку захисника стане кладовище біля церковці святого Миколая в селі Потік.
Богдан Романчук був уродженцем села Потік. Навчався у Рогатинській гімназія імені Володимира Великого. Відтак здобув освіту у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка Всеволода Лазаряна за спеціальністю «інженер-механік».
У мирний час працював помічником начальника у Відокремленому підрозділі «Вагонне депо Клепарів» Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця». Був першим лідером молодіжної спільноти «Благословення» при Храмі Святих Володимира та Ольги у Львові, учасником місійної команди «Нова Культура».
Кандидат в майстри спорту України зі стрільби. Захоплювався фото- і відеозйомкою та гірським туризмом. Разом із братом мріяв відкрити власну майстерню “Teslya”.
Богдан виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії «Аратта». Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації проходив військову службу у лавах 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Збройних сил України.
У Богдана Романчука залишилися вагітна дружина, батьки, брат, бабуся.
Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли
Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного