“Над його будинком у с. Потік завжди майоріли два прапори – синьо-жовтий та червоно-чорний. Два стяги, пошиті друзями, сьогодні встановлять й біля могили Захисника Богдана Романчука…учасника Революції Гідності, АТО, людини, яка щиро любила світ та свою Батьківщину”, – згадують у громаді.
Боєць загинув на острові Білогрудий Скадовського району Херсонської області в бою з ворожими підрозділами РФ.
В останню путь воїна спершу провели у Львові. А вже 9 лютого на площі Роксолани у Рогатині Героя зустріла на колінах рідна громада. Місцем останнього спочинку захисника стане кладовище біля церковці святого Миколая в селі Потік.
Богдан Романчук був уродженцем села Потік. Навчався у Рогатинській гімназія імені Володимира Великого. Відтак здобув освіту у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту імені академіка Всеволода Лазаряна за спеціальністю «інженер-механік».
У мирний час працював помічником начальника у Відокремленому підрозділі «Вагонне депо Клепарів» Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця». Був першим лідером молодіжної спільноти «Благословення» при Храмі Святих Володимира та Ольги у Львові, учасником місійної команди «Нова Культура».
Кандидат в майстри спорту України зі стрільби. Захоплювався фото- і відеозйомкою та гірським туризмом. Разом із братом мріяв відкрити власну майстерню “Teslya”.
Богдан виконував бойові завдання у зоні проведення АТО у складі 8-го окремого батальйону Української добровольчої армії «Аратта». Із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації проходив військову службу у лавах 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Збройних сил України.
У Богдана Романчука залишилися вагітна дружина, батьки, брат, бабуся.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює