“Як приїхав з Майдану сказав: «Мамо, я йду на схід». Я сказала: «Куди? Ти ж дитина, тобі ще вчитися треба». Та він як пішов в 2014 році, потім отримав поранення, приїхав на реабілітацію, побув 2 дні і знову сказав, що їде на схід. З пластиною у плечі, так з нею і залишився». Його прадід був в УПА, він з дитинства цікавився історією, якісь розкопки вів, любив таке з дитинства. Я ще пам’ятаю, як він був на Майдані, приїхав і каже: «Мамо, це буде ще велика війна. Побачите, що це буде зі сходу, якщо на сході не припиняться бойові дії, вони підуть дальше і буде велика війна”, – пригадує Оксана Коцюбайло, мама Дмитра Коцюбайла “Да Вінчі”.

“Він був людиною, яка завжди готова допомогти і прийти на поміч. Він відрізнявся своїм характером. Відразу було чутно і видно його патріотизм до держави. Ми не думали, що він поїде на війну, тому що він мав ще довчитися. Коли він поїхав до Києва, ми всі очікували, всі одногрупники писали й питали коли він повернеться. Він написав: «Коли все закінчиться». От так закінчилося печально”, – пригадує одногрупниця Дмитра Наталія Блага.

“Мені здається, що могли загинути всі, тільки не він. Ми завжди слідкували за новинами, і розпирала така гордість за нього. І коли він давав своє останнє інтерв’ю, на тому інтевр’ю він вже був такий мужній, дорослий. Його смерті ніхто не сподівався. Це велике горе для всіх, хто знав його, і для всієї сім’ї. Всі його чекали тут, не так його тут планували зустріти”, – додає Наталія.

“Дякую усій родині за те, чого вони навчили, вклали в його серце любов до України. Дякую усім присутнім за те, що так гідно поминаємо і вшановуємо наших захисників, а також усім побратимам Дмитра, які продовжують боротьбу. Героям Слава!», – з вдячністю каже Ольга Гузар, директор професійного будівельного ліцею.