Меморіальні дошки відкрили полеглим воїнам Миколі Романюку та Михайлові Василечку.
Про це повідомили на сторінці Тлумацької міської ради.
У неділю, 10 грудня, на території Тлумацької школи-інтернат відбулося відкриття меморіальних дошок полеглим військовослужбовцям, випускникам освітнього закладу.
Дошки відкрили старшому навіднику ІІІ розрахунку 64 окремого артилерійського дивізіону 406 окремої артилерійської бригади, матросу Миколі Романюку та старшому солдату, санітару 109 батальйону 10 ОГШБ Михайлові Василечку.
Рідні, друзі, побратими, духовенство, представники місцевої влади, освітяни, тлумаччани та гості міста прийшли, щоб вшанувати воїнів, які віддали свої життя заради мирного неба над Україною.
Декани Тлумацькі о. Павло Дутчак (УГКЦ), о. Василь Стадник (ПЦУ) та священики помолилися за Героїв, відправили панахиду та освятили меморіальні дошки військовим.
Своїми спогадами про Михайла Василечка та Миколу Романюка поділилися вчителі освітнього закладу Людмила Вовк та Лідія Ульянич.
“Схиливши у глибокій скорботі голови перед усіма загиблими Героями, які загинули у війні з російським агресором, учасники заходу вшанували їхню світлу пам’ять хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальних дощок Михайлові Василечку, Миколі Романюку та Дмитру Ломею”, – йдеться в дописі.
Золото і світло – це мабуть, перше, що спадає на думку, коли стоїш в оточенні робіт Олега Заставного. Зрештою, виставка має назву «Світло без тіні». Інакше, певно, зі справжнім світлом і не може бути. Та й бачити усе, що довкола нас, можемо завдяки світлу. І вже на виставці пригадала собі, що росла з
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи